45. Взаємні оцінні ставлення та їх роль у навчально-професійній взаємодії викладачів та студентів

Ставлення до когось або чогось — невід'ємний елемент людських узаємин.  Саме від змісту й характеру соціально-перцептивної інформації, що передається суб'єктами один одному, може залежати вид взаємодії - співдружність, конкуренція чи конфлікт. Процедура оцінювання діяльності викладача має особистісне та соціально-педагогічне значення для студента. 

У ситуації педагогічної взаємодії викладача зі студентом виникає взаємозв'язок і взаємозумовленість оцінних ставлень викладача та студента . За змістом вони можуть збігатися (взаємна прихильність чи, навпаки, неприязнь).

Викладачі високого рівня педагогічної майстерності у взаєминах зі студентами орієнтуються на власне "дзеркальне-Я" (уявлення про те, яким мене бачать студенти), що формується як на основі педагогічної інтуїції, так і опосередковано через невербальні сигнали від вихованців.

Кілька невербальних індикаторів прояву оцінного ставлення вихованця до педагога : позитивне (прихильне) ставлення: Висока інтелектуально-комунікативна активність студента на заняттях , Намагання скоротити дистанцію спілкування в ситуації вибору місця в аудиторії з викладачем від соціальної до персональної , Підтримання зорового контакту, під час спілкування — обличчям до співрозмовника. ідкритість, щирість, безпосередність під час спілкування з викладачем  (плечі на нормальному рівні, нахил тіла вперед, рухи рук і вираз  Негативне: Комунікативної активності на заняттях не виявляє, відповіді ініціюються лише запитаннями викладача; уникає неформального спілкування і розширення соціальних контактів з педагогом, Прагнення збільшити дистанцію спілкування, Відводить погляд під час спілкування з викладачем, уникає прямого зорового контакту з ним, погляд "наскрізь" Замкнутість, закритість, надмірний внутрішній самоконтроль під час спілкування з педагогом. Жести оборонного характеру . Слухає без інтересу .

Викладачі з позитивною "Я-концепцією" впевнені в собі, адекватно самооцінюють професійно-рольові якості, узгоджують "дзеркальне-Я" та "реальне-Я", мають потребу в соціальному підтвердженні прийнятного "Образу-Я" (особливо це притаманне молодим викладачам), підтримують і самі ініціюють психодіагностичну процедуру оцінювання їх студентами.

У сучасній психодіагностиці існує низка методичних процедур для вивчення оцінних ставлень викладачів і студентів, завдяки яким можна виявити оцінні ставлення студентів до викладачів, оцінити взаємини, які складаються між суб'єктами педагогічної взаємодії.

Викладачеві перш ніж планувати систему педагогічної взаємодії, слід викликати у вихованця позитивне (прихильне) ставлення до себе, сподобатися йому. Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується авторитетністю як високим ступенем значущості викладача для студентів,

46. Напрями реформування вищої освіти та науки в Україні у XXI столітті.

Початок ХХІ століття позначився в історичному ракурсі планетарними змінами. сфера освіти зробила крок назустріч глобальним трансформаціям, а саме:

- фактологічна парадигма професійної освіти поступається місцем методологічній парадигмі;

- політехнічна освіта перетворюється на особистісно-орієнтовану освіту;

- змінюється конфігурація навчально-виховного процесу, бо комп’ютерна мережа стає повноправним елементом педагогічного процесу.

Інновації в системі вищої освіти пов'язані з внесенням змін у традиційну масову практику. Реформування вищої освіти передбачає:

• перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в набутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;

• формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

• підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;

• піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

В розробці та реалізації нової парадигми вищої освіти в Україні обґрунтовано ідею зростання духовного й інтелектуального потенціалу кожної молодої людини, всебічного розвитку її особистості шляхом втілення гуманістичного типу мислення в усі ланки освітньої діяльності.

Отже, ХХІ століття – це епоха глобальних соціальних перетурбацій, які треба пережити світовому співтовариству на хвилі технологічних та соціокультурних змін – таких же важливих і доленосних для людства, як індустріальна та демократичні революції.