81. Культура і цивілізація. І. Мірчук про критерії розрізнення культури і цивілізації.

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині.

Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше.

Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація. Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій.

Людська особистість є продуктом не тільки своєї діяльності, а й культури, це вищий організм, поєднання соціального та біологічного (природного) начал. Вона сама творить своє буття, є самодостатньою істотою, сутність якої проявляється одночасно у природі, світі та поза ним. Всесвіт, з котрим людина може й повинна жити в гармонії, ототожнюється з навколишньою природою. Іван Мірчук ідею живої природи (Космосу) трактує як «безкінечний організм». «Всесвіт – це не припадковий конгломерат, без внутрішнього зв’язку, це не хаос поодиноких явищ – але, що універсум – це Космос – це свого роду індивідуальність, до якої одиниця мусить себе поставити у певне точно означене відношення» [2, с. 150]. Поняття природи відбиває все суще. Природа – це Всесвіт, це матерія, сукупність умов існування людини і людського суспільства. Цивілізація – це сила в боротьбі з природою, а культура будується на почуттях «любові до буття», «єдності з природою і на розумінню її процесів» [3, с. 149]. Саме в ставленні людини до природи виявляється справжня її вартість, справжня її культура, яка виступає як символ гармонійного співжиття людини та природи. Пошук космологічного ідеалу набуває форми єднання з природою. Природа виступає як одвічне втілення буття всесвіту та космічної гармонії, а тому вона викликає захоплення, подібне до осяяння вічною істиною, правдою.