61. Класична і неокласична теорії істини.

Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей. Гегель вважав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Істина – це категорія епістемології, яка позначає адекватне відтворення об’єкта в науковому знанні і пізнанні.

Істина – це єдність об’єкта і суб’єкта (Гегель).

Вірність правді (істині), а також здатність додержання істини(до пізнання) одні з основних прикмет особи. Істина добувається, вона не лежить на поверхні, а має статус сутності. Щоб пізнати істину, людині треба довго спостерігати. Зміст істини визначається відповідністю знань дійсності.

Оскільки істина – це єдність об’єкта і суб’єкта, специфіка повсякденного знання і пізнання в тому, що ми не маємо чіткого розрізнення на об’єкт і суб’єкт пізнання. Ми часто змінюємо свою думку про ті чи інші речі, ми домислюємо. В гносеології та епістемології треба чітко розрізняти суб’єкт та об’єкт пізнання. Істини в науці об’єктивні. Переважна більшість наших знань – це дуже часто видавання бажаного за дійсне. Рідко задумуємось над тим , що йде від явища (є тимчасовим), і що йде від сутності. Судимо поверхово про глибокі речі і навпаки. Тому виходить плутанина. Ми плутаємо, бо на перший план виходить не істина, а власні інтереси, тобто життя є первинним на цьому рівні. Філософське питання «що є істина?» стосується передусім неконкретних аспектів пізнавального ставлення до світу, пов’язаних з вирішенням окремих завдань людського існування, а принципової спроможності людини пізнати світ, проникнути у його сутність, охопити його своєю свідомісті.

Істина = правда + життєва позиція

Правда = істина + життєва позиція = фальш

Є 2 основні теорії істини :

1. Класична – бере початок від Арістотеля

• Предмет пізнання знаходиться поза знанням про нього

• Знання не лише знаходиться поза предметом пізнання, але й відповідає цьому предметові. Принцип відповідності (кореспонденції)

2. Некласична – теорія когерентності – зміст істини полягає в узгодженні зі самим собою (фактичне із логічним). Розуміння істини в прагматизмі – інструментальні характеристики істини оскільки визначаються лише можливими практичними наслідками ідей, понять, теорії.

Конвенціоналізм - філософський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом «зручності», «економії мислення».

Прагматизм – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій під кореня навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

62. Гносеологія і епістемологія. Наука як спеціалізована форма пізнання.

Гносеологія - «гносес» + «логос» = вчення про знання.

1) Ми дивимось на світ через призму слова.

2) Теорія витікання образів(Демокріт). Наша здатність бачити предмети, бо вони здатні випромінювати образи, що є подібними до цих предметів.

3) Платон: «між собою і предметом ми ставимо слово»

4) світ діє на нас і ми свідомі цього.

Головне в гносеології-пізнання світу пов’язане з тим, як ми його пізнаємо. Агностики – вчені, що заперечують можливість пізнання світу.

Гносеологія = теорія пізнання:

\ Розділ філософії, що вивчає джерела, можливості, засоби, шляхи, умови, пізнання(істини).

\ Розділ філософії, що вивчає природу пізнання і його можливості, відношення знання до реальності, виявляються умови достовірності і істинності пізнання.

Філософія – самосвідомість світогляду.

Гносеологія – самопізнання пізнання; вивчає загальне, що властиве пізнавальній діяльності людини.

S↔О пізнання

↓ ↓

Носій пізнав. Те, на що спрямована пізнавальна

Діяльності діяльність

Гносеологія вивчає загальне в пізнавальній діяльності безвідносно до виду цієї діяльності (буденна, спеціалізована, професійна, наукова, творча). Всі категорії гносеології поєднуються в цілісну систему з допомогою категорії істини(головної категорії істини).

Завдання гносеології:

\ Обґрунтувати можливості вірогідного пізнання явищ і сутності предметів.

\ Розкриття багатоманітності засобів пізнання дійсності.

\ Виявлення пізнавальних можливостей, різних форм і методів пізнавальної діяльності(порівняння, опис, експеримент).

\ Пояснення позиції непізнаваності світу(агностики знаходять вади в поясненні механізму пізнання).

Критерії пізнавальної діяльності: практика, рівні, засоби, методи, умови, мета, завдання, результати.

Щоб пояснити механізм пізнання є такі категорії:1) пізнання2)практика3)субєкт4)об’єкт5)матеріальне/ідеальне6)творчість7)людина8)чуттєве і раціональне9)інтуїція10)віра(як психологічна категорія, засіб об’єктивної мети).

Ідеї в нашій свідомості мають ідеальний статус.

Епістемологія – та частина теорії пізнання, пов’язана з аналізом наукового пізнання(теорія наукового пізнання).

Категорії епістемології:

Емпіричне/теоретичне

Метод наукового пізнання

Стиль наукового мислення

Наукова парадигма-дослідження пізнавальних процедур і способів, критеріїв створення наукових абстракцій. Через абстракції ми отримуємо базові поняття для пояснення чогось = точка, ідеальний газ, магнітна стрілка.

Онтологія – вчення про буття, є передумовою теорії пізнання. Бо всі поняття гносеології онтологічно обґрунтовуються, мають онтологічний бік(зміст і теорії пізнання та онтології пронизують ідеї єдності, розвитку, причиновості).

Предмет епістемології – рефлексія над наукової пізнавальної діяльності (задумування над тим як воно відбувається).

Предмет гносеології - рефлексія над пізнавальною діяльністю.

Щоб зрозуміти цінність наукового пізнання треба розпізнати специфіку повсякденного і пізнання.

Специфіка повсякденного знання і пізнання:

• Здобуття знань

• Немає чіткого розрізнення на об’єкт і суб’єкт пізнання (ми часто змінюємо свою думку про ті чи інші речі, ми домислюємо)

• В гносеології та епістемології треба чітко розрізняти суб’єкт і об’єкт пізнання.

• Знання не розчленовані на сутність (глибина речей) і явище (видима система речей), тому ми часто їх плутаємо

• Рідко задумоємося над тим, що йде від явища (є тимчасовим), що йде від сутності. Судимо поверхово про глибинні речі навпаки.

• Об’єкт первинні ший від суб’єкта. Об’єкт активно діє на наші органи чуття. Об’єкт впливає на знання і таким чином твориться знання.

Тому ми не маємо сумнів в тому, що світ існує.

Епістемологія – розділ теорії пізнання, де спеціально досліджуються умови, методи, закономірності пізнавальної діяльності, як вони здійснюються в науці.

Епістемологія - теорія наукового пізнання.

Специфіка наукового пізнання полягає в тому, що воно є методично-зорганізоване (рефлексивне). Формою такої методичної організації є програма на основі якої будується індивідуальний план. Предметом наукового пізнання є спеціально сфокусований фрагмент об’єкта пізнання. Філософія має унікальний предмет пізнання – світ в цілому, тому наукове пізнання позбавлене суб’єктивності. Істина не залежить від людини. В основі наукового пізнання – здоровий глузд. Істина добувається в пізнанні.

Наука – сфера людської діяльності з функцією розробки і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність. Включає дослідження по отриманню нового знання і результату цього знання. Дає нам суму знань – наукову картину світу. Предмет науки – опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності.

Наука – теоретичне відображення дійсності (в широкому розумінні).

Наука – об’єктивоване знання і пізнання(у вузькому розумінні).

Наука стає самостійною у виникненні експериментального природознавства. Експериментальне природознавство перетворюється в домінантну форму світобачення настільки, що наука стає специфічною формою світогляду. Наукове знання стає еталонним. Наука стає ядром культури. Закріпилась думка, що лише наука об’єктивно пояснює світ.