60. Поняття істини і фальші.

Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей. Гегель вважав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Істина – це категорія епістемології, яка позначає адекватне відтворення об’єкта в науковому знанні і пізнанні.

Фальш (заблудження) – неадекватне відтворення об’єкта.

Не можна зводити істину до її корисності. Бо успіху ми можемо добиватись шляхом фальші, а не істини. Істину не всі мають здатність добувати і розуміти. Вміння добувати істину, яка має значення сутності потребує суб’єктивних зусиль.

Прагматизм – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Істина – це єдність об’єкта і суб’єкта (Гегель).

Вірність правді (істині), а також здатність додержання істини(до пізнання) одні з основних прикмет особи. Істина добувається, вона не лежить на поверхні, а має статус сутності. Щоб пізнати істину, людині треба довго спостерігати. Зміст істини визначається відповідністю знань дійсності.

Гносеологія – розділ філософії, що вивчає джерела, можливості , засоби, шляхи, умови, пізнання істини. Всі категорії гносеології поєднуються в цілісну систему з допомогою категорії істини (головної категорії гносеології).

Намагаючись аналізувати ідеї ми розуміємо чи істинними вони є. Власна думка завжди суб’єктивна. Підміна критерію істини суб’єктивною впевненістю у безперечності пізнавального результату може призвести до заміни знання вірою. Гадка і віра це теж форми духовного засвоєння результатів пізнання, але з позиції науки вони є хибними.

Оскільки істина – це єдність об’єкта і суб’єкта, специфіка повсякденного знання і пізнання в тому, що ми не маємо чіткого розрізнення на об’єкт і суб’єкт пізнання. Ми часто змінюємо свою думку про ті чи інші речі, ми домислюємо. В гносеології та епістемології треба чітко розрізняти суб’єкт та об’єкт пізнання. Істини в науці об’єктивні. Переважна більшість наших знань – це дуже часто видавання бажаного за дійсне. Рідко задумуємось над тим , що йде від явища (є тимчасовим), і що йде від сутності. Судимо поверхово про глибокі речі і навпаки. Тому виходить плутанина. Ми плутаємо, бо на перший план виходить не істина, а власні інтереси, тобто життя є первинним на цьому рівні. Філософське питання «що є істина?» стосується передусім неконкретних аспектів пізнавального ставлення до світу, пов’язаних з вирішенням окремих завдань людського існування, а принципової спроможності людини пізнати світ, проникнути у його сутність, охопити його своєю свідомісті.

Істина = правда + життєва позиція

Правда = істина + життєва позиція = фальш