59. Поняття знання та його види.

Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання і нагромадження знань. А знання – це інформація про світ, яка існує у формі певної суб’єктивної реальності, ідеальний образ дійсності. Іншими словами, пізнання і знання відрізняються одне від одного як процес і результат. Головна мета пізнавальної здатності людини — набування і примноження знань.

Знання – це не вся інформація, а лише та частина, яка в процесі її обробки людиною, набуває знакової форми, отримує смисл і значення, і лише після цього здатність залишатись в людській пам’яті.

Знання – це гносеологічна категорія, форма духовного засвоєння результатів пізнання. Намагаючись аналізувати ідеї ми розуміємо чи істинними вони є. процес відтворення дійсності, що характеризується усвідомленням істинності знань, сумнів щодо істинності пізнавального результату виключає можливість зведення його до знання (треба перевірити) і водночас перетворює цей результат на гадку (видаємо бажане за дійсне). Статус знання як права на істину здатна забезпечити практику. Підміна критерії істини суб’єктивною впевненістю у безперечності пізнавального результату може призвести до заміни знання вірою. Гадка і віра - це теж форми засвоєння результатів пізнання, але з позиції науки вони є хибними.

Будь-яке знання є поєднанням двох протилежних сторін – чуттєвого та раціонального знань, які неможливі одне без одного. Органи чуття надають розумові відповідні дані, факти. Розум їх узагальнює й робить певні висновки. Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві дані завжди певною мірою усвідомлені, теоретично навантажені, регулюються розумом.

Чуттєве пізнання (живе спогляданням) здійснюється за допомогою чуття – зору, слуху, дотику та ін.. Живе споглядання як момент чуттєво-предметної діяльності здійснюються у трьох головних взаємопов’язаних формах. Це – відчуття, сприйняття та уявлення.

Відчуття – відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття. Воно існує якщо те, що відчувається присутнє.

Сприйняття – цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів. Те, що сприймається теж має бути присутнім.

Уявлення – узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз. Маса деталей стирається, залишається лише головне. Велике значення для закріплення уявлень належить мові. Мова робить можливим відтворення уявлень (вільне і довільне).

Раціональне пізнання – найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.

Мислення – активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. Виділяють 2 основні рівні мислення – розсудок і розум.

Розсудок – початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Це здатність послідовно й коректно будувати свої думки, класифікувати й систематизувати факти.

Розум – вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творчі оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. На цьому рівні легше сягнути сутності речей їх законів та суперечностей.

Основою форм мислення (логічних форм) є поняття, судження та умовивід, на основі яких вбудовуються складніші форми.

Поняття – форма мислення, яка відображає загальні історичні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Судження – форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв’язки. Ця мислительна конструкція втілюється в оповідне речення, яке може бути істинним або помилковим.

Умовивід – форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

Завданням філософії є сприяти вільному інтелектуальному само означенню особи, а також виформування теоретичного і практичного розуму людини. Отож знання дуже важливі для людини.

Знання не розчленовані на сутність і явище (глибина речей і видима частина речей), тому ми часто їх плутаємо. Рідко задумуємось над тим, що йде від явища (є тимчасовим) і що від сутності. Судимо поверхово про глибокі речі і навпаки.

Схема повсякденного пізнання :

O→S = знання

↓ ↓

Об’єкт суб’єкт

Об’єкт первинніший і він активно діє на наші органи чуття.