56. Проблема джерел пізнання: сенсуалізм і раціоналізм.

Сенсуалізм (почуття) – напрямок в теорії пізнання, згідно якому чуттєвість є головною формою вірогідного пізнання. У протилежність раціоналізму сенсуалізм прагне вивести весь зміст пізнання з діяльності органів почуттів. Сенсуалізм близький до емпіризму (досвід), що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом вірогідного знання. Виділяють два види сенсуалізму: 1) Матеріалістичний сенсуалізм вбачає у чуттєвій діяльності людини зв’язок її свідомості з зовнішнім світом, а в показниках її органів почуттів – відображення цього світу. Класичне формулювання сенсуалізму, розроблене ще у античності: “Нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях”. Помітними представниками сенсуалізму у XVII ст. були Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, у XVIII ст. Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах. 2) Ідеалістичний сенсуалізм (Д.Берклі, Д.Юм) обмежує досвід сукупністю відчуттів або уявлень, заперечуючи, що в основі досвіду полягає об’єктивний світ.

Обмеженість сенсуалізму виражається у перебільшені ролі чуттєвого пізнання, у недооцінці значення понять, абстракцій, у запереченні діяльнісної ролі мислення.

Раціоналізм (розумний) – напрямок, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц), обгрунтовував безумовну достовірність наукових принципів математики та природознавства, намагався вирішити питання: як знання, отримане у процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об’єктивного, всезагального та необхідного характеру. У протилежність сенсуалізму, раціоналізм стверджує, що знання досягається за допомогою розуму, що є джерелом та критерієм істинності. Лейбніц до тези сенсуалістів “нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях ”, додав: “крім самого розуму” тобто спроможність осягати не тільки приватне, але й всезагальне.

Однобічність раціоналізму виражається у запереченні чуттєвого характеру знань, в існуванні вроджених ідей (Декарт).

В дійсності наукове пізнання містить єдність чуттєвого та раціонального, інтуїтивного та логічного, а також практичну діяльність.

57. Форми чуттєвого і раціонального пізнання.

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий). Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.

Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття й уявлення.

Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об'єктивним за змістом і суб'єктивним за формою, оскільки на його характер певним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, а опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина. Більшу частину інформації людина одержує через органи зору, тому деякі спеціальності пов'язані з особливими вимогами стосовно зору людини.

Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.

Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.

Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленій обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення тощо, що дає можливість продукувати теоретичне знання, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкривати закони об'єктивного світу.

Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.

Поняття — форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття — це своєрідні комори знань. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом — той клас предметів, які відображаються вданому понятті.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповідними двоскладними реченнями.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнання може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних (такі умовиводи називають індуктивними).

Упродовж віків точиться боротьба між емпіриками, які адекватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання, і раціоналістами, котрі переоцінюють роль розуму і недооцінюють чуття. Емпірики, признаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, вважають, що зміст знання може бути представленим або як опис цього досвіду або може бути до нього зведеним. А раціональна пізнавальна діяльність зводиться ними до різного роду комбінацій того матеріалу, який дається в досвіді, і пояснюється як такий, що нічого не добавляє до чуттєвого змісту знань.