17.Основні різновиди онтологій.

Філософи, визнаючи Матерію і Дух - найбільш широких після Буття категорії, неоднозначно оцінювали співвідношення між ними. За ознаками надання в цьому співвідношенні переваги Матерії чи Духу утворилося два філософськи напрямки (школи): матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм єдиною основою світу оголошує матерію. Гаслом матеріалізму є положення: “Матерія – первинна; дух, свідомість - вторинні!”. Матеріалісти, як правило, намагаються послідовно свою думку про первинність матерії і вторинність духу проводити не лише в Онтології, але також - в Гносеології, Методології, Антропології, Соціології та у всіх інших галузях філософських знань.

В історії філософської  думки найбільш видатними та послідовними матеріалістами були: індійська школа чарваки, китайський філософ Ван Чун, а в європейській філософській думці - Демокрит, Епікур, Лукрецій Кар, Гоббс, французькі матеріалісти 18 століття (Гольбах, Дени Дідро, Д’Аламбер та інші), Фейєрбах, Маркс та їх учні і послідовники. Визнаючи матерію первинною і всеохоплюючою, вказані матеріалісти вважали за непотрібне звертатися до Буття, як такого, що за своїм обхватом є поняттям ширшим; що в логічному розумінні стоїть над матерією. Для них в цьому плані матерія і є буттям. Не випадково марксизм замість “Матерія - первинна; дух, свідомість - вторинні” здебільшого вживає вислови: “Буття - первинне, свідомість - вторинна”, “Буття визначає свідомість”; “Суспільне буття визначає суспільне свідомість”.

Ідеалізм у взаємодії духу і матерії перевагу віддає Духу (ідеям, ідеальному; звідсіль його назва - ідеалізм). Гаслом ідеалістів є вислів: “Дух (ідея, ідеал, свідомість) - первинний, матерія - вторинна”. Видатний внесок в розвиток ідеалізму внесли такі філософи, як Платон, Августин, Фома Аквінський, Декарт, Лейбніц, Шеллінг, Гегель.

Крайні ідеалісти (вони, як правило, єднаються з богословами) ототожнюють Дух з Буттям (з природою Бога або й з самим Богом). Для них Дух є не лише первинним, а й Творцем і постійним керівником Всесвіту. Більше того, ця школа ідеалізму твердить, що істинним Буттям є лише Дух, а матерія - це міонічне (від грецького слова “μη ον “, мі он - не суще, без своєї суті, неіснуюче) начало.

Об’єктивний ідеалізм вважає Дух тим, що реально існує в світі і домінує над мертвою і нерухомою матерією. Дух рухає і оживлює матерію, надає їй того чи іншого значення, форми,  смислу. Дух проявляє себе у вигляді закономірностей, Логоса, гармонії. На відміну від ідеалізму крайнього та богослов’я об’єктивний ідеалізм не сприймає Духа, ідеї, закони, Логоса, гармонію тощо за якійсь надприродні істоти (богів, ангелів, чортів). Більше того, ряд об’єктивних ідеалістів були переконаними атеїстами, піддавали нещадній критиці релігійний світогляд (неогегельянці Бруно Бауер, Фрідріх Штраус).

Суб’єктивний ідеалізм в філософії доводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву  є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями.  Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний ( утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ. Видатним і послідовним суб’єктивним ідеалістом був шотландський філософ Давид Юм. Крайній вид суб’єктивного ідеалізму твердив що у світі існую лише Я, а все інше - мої уявлення.

Онтологічний  дуалізм. Не кожному навіть великому філософу вдавалося послідовно провести матеріалізм чи ідеалізм через всю свою філософську систему. Здебільшого у висвітлені одних проблем філософ ставав на позиції матеріалізму, а в інших - на позиції матеріалізму.  Таких філософів називали дуалістами. Класичним прикладом такого дуаліста був Декарт, який вважав, що послідовний і доказовий філософських світогляд можна викласти лише за умов, коли буде визнано не одне, а два незалежних одне від одного начал, а саме: просторовість (матеріальне) і мислення (духовне). У інших філософів (Арістотеля, Геракліта, Бекона, Лейбніца, Канта та майже у всієї решти) знаходяться дуже помітні ознаки їх коливання між матеріалізмом та ідеалізмом. Отже, не можна всіх філософів та філософські школи розподілити, як то намагається зробити марксизм, на матеріалістів та ідеалістів.