2 Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання.

Норми;

їх дозвільна спрямованість - дозволи, а не заборони (як виняток);

диспозитивність (ст.б була написана уже після написання всієї глави. СТ.б

застосовується лише до договірних відносин.

За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової

визначеності.

Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:

1) загальне (і конкретне) правовідношення - такий вид правового зв'язку між

суб' єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб' єктів

правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії - державний

реєстр юридичних осіб;

2) особисті немайнові і майнові;

З) абсолютні і відносні за структурою правових зв'язків;

4) регулятивні та охоронювальні.

Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов'язків, їх симетр~чність.

Конкретні правовідносини - власні, особисті немайнові, творчі і т.д.

Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.

За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на

абсолютні і відносні.

Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов'язок в усіх інших осіб. Це, наприклад,

особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку),

правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.

Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов'язаній особі,

яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах

завжди визначений суб'єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі -

боржнику.

Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні.

Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі

договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення

відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.).

Порушення прав у відносних правовідносинах не тягне виникнення особливих

охоронюваних відносин} відповідальність передбачається і реалізується в межах самого

регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов'язаннях охоронюване

правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення

порушення.

Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.

Цивільні правовідносини як спосіб реалізацїї цивільно-правових норм звертають

особливу увагу на юридичні факти.

Юридичні факти - правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне

ЖИПЯ яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.

Юридичні факти поділяються на:

дії;

події;

Лише цивільне право пов'язує виникнення правовідносин з подіями (народження,

смерть, форс мажорні обставини і т.д.).

Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер -

дії. Дії поділяються на:

правомірні;

неправомірні - делікти.

Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:

./ цілеспрямовані (юридичні акти);

./ нецілеспрямовані (юридичні вчинки).

Юридичні вчинки: створення об'єктів інтелектуальної власності.

Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне

місце.

Юридичні акти - рушійна сила} яка запускає цивільні правовідношення.

Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими

соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових ~opM.

Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і

мають свої особливості.

Цивільне право - приватне право} але має також свої публічні фрагменти. Публічно-

правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема,

виходячи з того, ЩО вони використовуються судом.

Особливості:

заходи відповідальності мають майновий характер;

санкції встановлюються на користь потерпілої особи;

хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої

сторони;

хоча вони застосовуються публічним органом - судом, але встановлюватися вони

можуть не лише законом, а й договором.

Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного

обороту.

Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишаетЬСf

механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правови>

норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. ДержаВё

в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль

заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).

Ефективність цивільно-правового регулювання визначаеться, коли дають відповідь на

питання:

1) чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують ТІ чи не є вона

мертвою? (соціологічне дослідження);

2) якщо норма застосовуеться, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слі,n

проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені,

наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередЯТЬ вони в

майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.