Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ґрунти світу, відповіді на іспит.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
469.5 Кб
Скачать
  1. Ґрунтово-біокліматичні зони.

   Географічна зональність це одна із головних закономірностей структури ґрунтового покриву Землі. Вона основана на співвідношеннях радіаційного балансу земної поверхні і радіаційного індексу сухості. Вся земна куля поділена на широтні пояси ( зміни радіаційного балансу), всередині яких виділяються певні зони зволоження (по радіаційному індексу сухості). Виходячи із цієї системи природні зони з різноманітними індексами сухості об’єднуються в радіаційні пояси. В той же час ландшафти, які характеризуються однаковими умовами зволоження, але які знаходяться в різних широтних поясах, також володіють деякими спільними рисами (тропічні ліси, субтропічні ліси тайгові ліси) в біогеохімічному плані. Таким чином, враховуючи всі зональні чинники ґрунтотворення виділяються грунтово-біокліматичні зони.

       

  1. Ґрунтово-геохімічні поля.

Поняття про грунтово-геохімічні поля було введено, як найкрупніші ґрунтово-геохімічні одиниці (за Глазовською, 1966). При об'єднанні території в одне грунтово-геохімічне поле бралося до уваги схожість самих грунтів, а не схожість якого-небудь одного фактора або навіть сукупності факторів, хоча, грунтово-геохімічні поля розташовуються на земній поверхні у відповідності з основними зонами зволоження континентів і пов'язаними з зонами зволоження основними типами рослинності. Необхідним було встановити, яким же повинен бути ступінь подібності грунтів, що належать одному грунтово-геохімічного полю? Для цього розглядали географію більш великих, ніж типи грунтів, класифікаційних грунтових одиниць. У запропонованій системі класифікації (Глазовська, 1966) типи грунтів об'єднувались в сімейства, сімейства грунтів - в генерації, а генерації - в геохімічні асоціації грунтів.

  1. Структура горизонтальної зональності ґрунтів на ідеальному континенті і реальних континентах.

Первинні уявлення про широтну зональність ґрунтів в порядку віднайдення нової інформації досить ускладнились. В сучасності термін «широтна зональність» обмежений. Більш універсальним є термін і понятя «горизонтальна зональність», тобто зональність грунтового покриву на рівнинах.

Для розгляду найбільш загальних закономірностей горизонтальної зональності грунтів варто уникати багатьох деталей, зокрема нерівностей рельєфу і розмірів суші. Для цього зручно скористатися схемою горизонтальних грунтових зон на «ідеальному континенті», гіпотетичному масиві плоскої суші, що простягається в північній півкулі від полярних широт до екватора і омивається з сходу і заходу океанами. При складанні схеми використовувалися й узагальнені дані про географію грунтових зон реальних континентів в тому вигляді, як вони представлені на грунтових картах Фізико-географічного атласу Світу (1964). Назва зони дається переважно в грунтовому покриві типу грунту.

  1. Асиметрія структури горизонтальної зональності північної і південної півкуль.

В силу багатьох природніх факторів, у двох півкулях між собою спостерігається часта асиметрія структури зональності. Наприклад, у суббореальному поясі південної півкулі на вузькому масиві суші Південної Америки спостерігається незвичайне для цих поясів положення зони напівпустельних ландшафтів і грунтів безпосередньо на східних узбережжях. Причини цієї «аномалії» - наявність уздовж східних узбереж Патагонії холодної Фолклендскої течії і гірського бар'єра Анд на Заході, що перешкоджає виникненню вологих повітряних мас з боку Тихого океану. Поєднання морських течій та особливостей рельєфу є одною із найпоширеніших причин асиметрії зональності.

Також, наприклад, зона тундрових грунтів в південній півкулі відсутня. Менша площа нерозривної суші знаходиться у відповідних поясах південної півкулі. Декі групи островів Південної Америки близькі до цієї зони, проте, не мають достатніх природніх умов для її утворення, в першу чергу, континентальності. Льодовики Антарктики покривають весь континент. Невеликі площі, позбавлені льодовикового покриву, «оазиси» в прибережній частині континенту представлені полярними пустелями з місцями засоленими грунтами - аналогами арктичних пустельних ґрунтів північної півкулі.