102. Морфологічні особливості та властивості червоноземів.

Червонозем – типовий представник фералітних недиференційованих грунтів.У світі червоноземи займають площу 242 млн. га. Клімат субтропічний, вологий, теплий, середньорічна температура складає 13-15°С, Кз>1, ТВР промивний. Рельєф найчастіше сильно розчленований, передгірний, гірський. Грунтотворні породи – продукти вивітрювання вивержених гірських порід (андезитів, базальтів, туфів), фералітизовані, тобто ті, які містять велику кількість заліза. Породи утворились у результаті глибокого і тривалого вивітрювання в умовах вологого і теплого клімату – процесу фералітизації. Рослинність субтропічна вологолісова: густі ліси, часто переплетені ліанами, диким виноградом, з папоротями.

Типовий профіль червонозему має наступну будову:

Но – лісова підстилка або слаборозвинена дернина;

Н – гумусовий, сірувато-темно-коричневий, грудкувато-зернистий, важкосуглинковий або глинистий, пухкий, з великою кількістю коренів папороті, потужністю 20-25 см;

Нрт – верхній перехідний, сірувато-червоний, грудкуватий, важкий, ущільнений;

Phm – нижній перехідний, бурувато-червоний з чорними й блідо-жовтими плямами, щільний, важкий;

Р – грунтотворна порода, неоднорідно забарвлена, червона, з великою кількістю крупних залізистих конкрецій і світло-жовтих плям кремнезему, горіхувато-грудкувата, важка, щільна.

Характерні властивості типового червонозему такі: гранулометричний склад важкий, перерозподілу мулу немає або ледве помітний; у валовому хімічному складі мало SiО2 (30-40%), причому вміст його різко падає з глибиною, багато R2О3 (60-70%), перерозподілу їх частіше не спостерігається. Гумусу в верхньому горизонті 5-12%, Сгк:Сфк<1, потужність гумусованого профілю 50-60 см. Фізико-хімічні властивості дуже вирізняють цей тип грунту як фералітний: ЄП становить 5-10 мг-екв, в складі обмінних катіонів переважають Н та Аl, СНО<50%, рН = 4,2-4,5. У грунті дуже мало фосфору та азоту, особливо рухомих їх форм. Водно-фізичні властивості червоноземів, незважаючи на оглиненість профілю, добрі через оструктуреність.

Червоноземи інтенсивно використовуються в сільському господарстві для вирощування цінних субтропічних культур. Але у зв'язку з низькою забезпеченістю поживними речовинами потребують внесення високих доз азотних і фосфорних добрив. При цьому спостерігається активна ретроградація фосфатів, мінералізація азоту й органічних добрив, тому їх важко використовувати. Головною культурою на червоноземах є чай, оскільки для його вирощування тут оптимальні гідротермічні й грунтові умови (Аl:Са>1). Грунти активно еродуються. Після введення червоноземів в сільськогосподарський оборот їх родючість різко падає – майже вся маса поживних речовин у природному грунті знаходиться в біомасі, а не безпосередньо в грунті.

103. Особливості формування жовтоземів і червоноземів, географія їхнього поширення.

Грунти вологих вічнозелених субтропічних, тропічних і екваторіальних лісів належать до сімейства фералітних грунтів.Переважаючим процесом грунтотворення є фералітизація.(це процес вивітрювання масивних порід або наносів,який супроводжується розпадом первинних мінералів, за винятком кварцу,і утвореня вторинних глинистих мінералів групи каолініту або галузиту з низьким відношенням SiO2 Al2O3 =2 При гематит , які мають вохристо-іржаве та червоне забарвлення, що й надає кольору верхнім горизонтам цих грунтів.кристалізації гідрооксидів заліза утворюються гетит і Червоноземи поширені в субтропіках,а найбільші масиви цих грунтів прурочені до східних ,більше зволожених,частин континентів. У Євразії вони поширені в Пд-Сх Китаї, на Японських островах,у Пн.Америці п-ів Флорида,пн. І зх.. штати Джорджія,Алабама,Міссісіпі. У з Пд. півкулі в субтропічному поясі пд.-сх Австралії, Пд.Америка – Уругвай.В західних частинах континентів де панує перемінно-вологий середземноморський клімат, червоноземи трапляються в особливих орографічних умовах,де створюються місцеві особливості клімату порівняно високим зволоженням.Закавказзя-Аджарія,крайній пд. Схід Азербайджану.Найпоширенішими ґрунтотворними породами є продукти вивітрювання андезитів, базальтів, туфів, а також осадові породи –глинисті та піщано-глинисті сланці.На нижчих територіях породами слугують алювіальні,делювіально-пролювіальніглинисто-піщані та галечниково валунні відклади.Червоноземи утворюються під пологом субтропічних вічнозелених лісів,з домішкою листопадних порід, з потуж підстилкою.Ці грунти формуються під апливом дуже інтенсивного біологічного коло обігу волого-тропічного і волого-субтропічного вічнозеленого лісу,біомаса якого більше 500 т,га.Мінеральні елементи ,що вивільняються при розкладенні відмерлої маси ,переохоплюються організмами і включаються в нові цикли синтезу та розкладання, створюючи цим біогеохімічний барєр на шляху винесення їх з ландшафту.Зпосиленням процесу кислотного вилуговування в умовах періодичного поверхневого перезволоження утворюються червоноземи з різко диференційованим профілем-лесивовані,глеєелювіальні та опідзолені.Вони приурочені до вирівняних поверхонь ,часто займають плоскі тераси в нижній частині делювіальних шельфів.Жовтоземи як і червоноземи утворюються в умовах субтропічного вологого і теплого клімату.Жовтоземаи мають значно виразніші ознаки опідзолення,отож їх профіль чітко диференційований на генетичні горизонти.Жовтоземи поділяють на підтипи :підзолисто-жовтоземні,жовтоземно-оглеєні, підзолисто-жовтоземно-глейові.Великими масивами вони трапляються в Ленкоранській низовині, У Сх та Пд.Сх Азії, на Флориді.

104. Вулканічні ґрунти (андосолі)

Вулканічні грунти (Andosoils) або андосолі ( з япон. Ando-темний), сформувалися на світлих продуктах вивержених вулканів. На земній поверхні виокремлюють декілька вулканічних зон і підзон: Тихоокеанську, Середземноморську, Індонезійську, Атлантичну ,Індоокеанськ. ВУкраїні вулканічними є пагорби Закарпаття (Вулканічні Карпати) та масив Кара-Даг у Кримських горах.Вул.гр.формуються на вулканічних лавах, туфах, попелах та інших пірокластичних породах,які надходять у твердому рідкому та газоподібному станах. Вулканізм суттєво впливає на грунтотворення,що спричиняє полігенетичність вулканічних грунтів.У їхньому профілі наявні реліктові ознаки, поховані горизонти, інколи поховані профілі.Найбільше змінені процесами грунтотворення і вивітрювання горизонти розташовані внизу,а наймолодші ,найменш вивітрілі,які постійно омолоджуються при випаданні попелу у верхній частині.Залежно від віку профіль вулканічних грунтів має будову H-P або H-Hpm-P, а потужність часто перевищує 1 м. Гумусовий гор має сіре темно –сіре інколи чорне забарвлення. Метаморфічний горизонт яскраво-червонуватого, жовтого або оранжевого забарвлення. Проявляються ознаки опідзолювання, оглеєння. Вул.гр. слабо оструктурені, структурні окремості нестійкі, добре виражена мікроструктура. Грунтова маса пухка, розсипчаста, щільність дуже мала (0,6-0,8 г.см3),висока водопроникненість.У гумідних областях вулканічні грунти мають слабо кислу реакцію(ph 5,5-6,5), ємність вбирання від 15-50 моль на 100 г грунту, насиченість основами 30-60%, в їхньому складі переважає кальцій і магній .Вміст гумусу 15-20 % зменшується до 10%, перев. Гумінові та фульвокислоти, зв’язані з рухомими півтора оксидами. Склоподібні андосолі мають грубий гран склад з переважанням не вивітрілих уламків вулканічних порід, світлі андосолі мають слаборозвинений профіль з низьким вмістом гумусу,гор Hpm з метаморфізованим оглинюванням, низьким насич осн(<50% ); гумусні андосолі мають ознаки інтенсивного гумусоутворенняза такої самої насич.основами.молеві андосолі мають добре роз гумусовий прфіль ( понад 1м), темно сірого кольору , зернистої чи грудкуватої структури з нас.основами.>50%.У тропічних саванах їх викор як.пасовища, в субтропіках зайняті лісами.Для підвищення родючості вапнують і вносять мінеральні добрива.