99. Бурі ґрунти напівпустель.

Бурі напівпустельні грунти – зональний тип напівпустельної зони суббореального поясу. В субтропічному поясі зустрічаються аналоги бурих напівпустельних – бурі евтрофні грунти. Найбільші масиви бурих напівпустельних грунтів знаходяться в Євразії на території Китаю, Монголії (Гобі), на північних узбережжях Каспійського та Аральського морів, у південній частині Казахського дрібносопковика; в Північний Америці – на південному сході США. Клімат території розповсюдження бурих напівпустельних грунтів сухий, різкоконтинентальний, середньорічна температура складає 6-7°С, літо довге, засушливе, спекотне, зима холодна, малосніжна; сума опадів = 100-250 мм на рік, Кз = 0,2-0,25, ТВР аридний. Рельєф носить неоднорідний характер: у Прикаспії – рівнинно-сла-бохвилястий, з лиманами, в інших районах – розчленований. Грунтотворні породи: лесоподібні суглинки, морські, алювіальні, озерні, вапняки – різного гранскладу, часто засолені. Рослинність бідна, дуже розріджена, малопродуктивна: полин, типчак та інші ксерофітні солестійкі види, кірочки лишайників і водоростей. У грунтах дуже мало мікрофлори.

Генезис бурих напівпустельних грунтів включає такі ЕГП: дерновий, розсолення, осолонцювання, осолодіння, кіркоутворення. Дерновий процес дуже ослаблений, сухість клімату викликає незначний розклад та гуміфікацію рослинних залишків, причому остання йде по шляху формування фульвокислот і гумінових кислот спрощеної будови. Розсолення йде на незначну глибину, така ж тенденція характерна для міграції карбонатів і гіпсу. Осолонцювання – осолодіння при утворенні бурих напівпустельних грунтів відбувається за схемою К.К.Гедройца, проте головним джерелом Na вважається напівпустельна рослинність. Майже всі грунти, крім східносибірських, солонцюваті. Утворення кірки – процес до кінця не вивчений, головними причинами цього явища є значна розпиленість грунту, безструктурність, карбонатність, контрастний гідротермічний режим, діяльність водоростей.

Будова профілю типового бурого напівпустельного грунту така:

К – крупнопориста кірочка потужністю 2-4 см;

Не – гумусово-елювіальний, пухкий, шаруватий, світло-сірий, потужністю 10-15 см;

НРі/к – перехідний ілювійований, ущільнений, більш темний, тріщинуватий, брилистий, у нижній частині спостерігається нагромадження карбонатів;

Pks – материнська порода.

Найбільш характерною відмінністю бурих напівпустельних грунтів від каштанових є малопотужний гумусовий горизонт. Широко розповсюджені грунти легкого гранскладу, що характеризуються розтягнутістю, слабкою диференціацією профілю, на відміну від типового грунту, описаного вище.

Бурі напівпустельні грунти характеризуються низьким вмістом гумусу (1-2,5% в горизонті Не), який поступово знижується вниз по профілю. Гумусові кислоти мають спрощену будову, переважають фульвокислоти, пов'язані з R2О3, незважаючи на карбонатність грунту. ЄП залежить від гранскладу, на противагу каштановим грунтам вона максимальна в НРі/к-горизонті (3-25 мг-екв), в складі обмінних основ переважають Са та Mg, вміст Na коливається від 1 до 14% від ЄП. Реакція по всьому профілю слабо лужна (рН=7,3-8,0). Грунти завжди в тій чи іншій мірі карбонатні, багато з них містять гіпс і водорозчинні солі. Мулувата фракція звичайно розподілена по профілю нерівномірно, накопичується в НРі-горизонті, де також дещо акумулюються R2О3. Грунти бідні на азот і фосфор. Водно-фізичні властивості та водний режим грунтів несприятливий для росту рослин. Головний фактор, що лімітує ріст сільськогосподарських культур, – нестача вологи. Землеробство можливе лише при зрошенні. Велика кількість тепла дозволяє при зрошенні вирощувати цінні сільськогосподарські культури, перш за все зернові, баштанні, овочеві, плодові.