5. Категорія „естетичне”.

„Естетичне” є найбільш загальна категорія естетики, яка характеризує специфіку всіх форм естетичної діяльності, що й відрізняє їх від усіх форм людської діяльності.

Ця категорія сформувалася значно пізніше, ніж усі інші, про які вже йшлося (з XVIII ст.).

Сутність естетичних явищ, про які вже йшла мова раніше, вдалося з’ясувати лише на грунті більш розвиненого філософського методу діалектики і матеріалізму.

Адже правильне розуміння сутності естетичного можливе тільки тоді, коли людину, її сутнісні сили розглядати в умовах життєвих обставин, які її оточують і роблять тим, чим вона є насправді.

Крім того потрібне і розуміння світу як живої чуттєвої діяльності індивідів – його невід’ємних складників й активних перетворювачів.

Отже, зрозуміти, що таке естетичне як чуттєве можна не шляхом аналізу і систематизації конкретних об’єктів естетичного сприйняття, а через відкриття загальних законів практично-духовного освоєння людиною дійсності.

Йдеться, власне, про проблему дослідження практичних і духовних передумов, які історично виникають в ході розвитку людської спільноти.

Естетичне сприйняття завжди акцентується саме на суспільну значущість речі, явища, вчинку.

В акті естетичного відношення довколишній світ цікавить людину не сам по собі, а в тісному зв’язку з її діяльністю і змістом життя.

Саме це дає змогу індивідові в акті чуттєвого сприйняття водночас і пізнавати суспільну сутність явища, оцінювати його з погляду того найвищого інтересу, що ґрунтується на всій сукупності суспільних характеристик людини.

Вітчизняна естетична наука, спираючись на досягнення світової естетичної думки, проводила у 60-80-х роках ХХ ст. послідовне комплексне дослідження природи естетичного, відчутно наближаючись до істинного розуміння його сутності.

Ці дослідження привели до створення теорії, яка значно розширила предмет естетики і вивела естетику за межі філософії мистецтва.

В результаті сформувалося стійке і теоретично обґрунтоване уявлення про естетичне як специфічне духовне, чуттєве відношення людини до світу.

Найважливішою характеристикою такого відношення є здатність людини самореалізовуватися цілісно і всебічно.

В категорії „естетичне”, як вона розуміється у сучасній естетиці, закладені фундаментальні ідеї:

1) про діалектичну єдність універсального розвитку людської діяльності і творчості за законами краси;

2) про взаємозв’язок розвитку виробничих сил людства з розвитком багатства людської природи як самоцілі;

3) про взаємозалежність розвитку індивіда, а отже, і його духовного світу від універсального його практичного відношення до дійсності;

4) про особливості творчої праці в умовах „царства необхідності” і „царства свободи”.

Таке розуміння сутності естетичного дає змогу по-новому підійти до вирішення багатьох теоретичних питань, зокрема таких як природа творчих здібностей людини, сутність творчості, походження мистецтва, його зв’язок з продуктивною працею, відношення мистецтва до дійсності, його соціальні функції та завдання естетичного виховання.

.