3

Міністерство освіти та науки України

Кременчуцький льотний коледж НАУ

В.Д. БРАТЕНШІ

Опорний конспект лекцій з дисципліни

„Е Т И К А та Е С Т Е Т И К А”

м. Кременчук

2006

Р о з д і л І. Е Т И К А.

Тема 1. Предмет етики. Основні етичні вчення.

1. Етос і мораль.

2. Етика як філософська наука.

3. Завдання науки етики.

1. Етос і мораль.

Термін „етика” походить від давньогрецького „ethos”, яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло.

Згодом однак у слові „етос” почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер.

Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того чи іншого явища.

Зокрема йдеться про етос першоелементів дійсності (Емпедокл), людини (Піфагор, Демокріт, Геракліт, Крітій) тощо.

У творах давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) знаходимо два терміна, похідні від слова „етос”: „етікос” (тобто „етичний”) і „етика”.

Термін „етичний” потрібний був мислителю для позначення чеснот, що стосується людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот, пов’язаних з мисленням, розумом людини.

Що ж до науки – галузі пізнання, котра вивчає власне етичні чесноти, - то таку науку Аристотель та його найближчі учні й назвали етикою.

Таким чином, під власною назвою наука етика існує вже понад 23 століття.

В латині також здавна існувало слово „mos”, яке, подібно до „етосу”, означало „характер”, „вдачу”, „звичай”; разом із тим воно мало й значення припису, закону, правила.

Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106-43 д.н.е.) утворює від іменника „mos” – з прямим посиланням на аналогічну операцію Арістотеля – прикметник „moralis” – „той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв”.

Услід за Цицероном цей неологізм використовує Сенека Старший, інші римські письменники і філософи, а вже в IV ст. н.е. виникає термін moralis – мораль.

З часом поняття „етика” й „мораль” стали загальнопоширеними.

При цьому термін „етика” зберіг своє первісне арістотілевське значення і досі позначає головним чином науку.

Під „мораллю” ж розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається.

„Мораль” і „моральність” – не одне й те ж.

Відмінність між мораллю і моральністю, на яку звертав увагу ще великий німецький філософ Г.Гегель, коротко можна сформулювати таким чином.

Мораль, на відміну від моральності (рос. „нравственности”) передусім виступає як певна форма свідомості – сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил (згадаємо латинське „mos”), норм поведінки.

Що ж до моральності („нравственности”), то її здебільшого розуміють як утілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними.

Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Розглянувши основну етичну термінологію, ми вже склали певне попереднє уявлення про етику та її предмет.

Це уявлення, однак, надто загальне. І нам його необхідно поглибити.