25. Територіальна структура розселення.

Структура розселення населення, що значною мірою формується під впливом виробництва, чинить значний вплив на розміщення виробництва, його територіальну організацію і, зрештою, на територіальну структуру. Створення нових високотехнологічних інноваційних виробництв під впливом науково – технічного прогресу, глобалізації тяжіє не тільки до великих міст з розвиненою інфраструктурою, а й до систем поселень, розміщених у зоні їх впливу. Взаємозв’язок територіальної структури господарства і систем розселення зумовлений особливою роллю міст у соціально – економічному розвитку країни. Місто – це водночас зосередження населення з обслуговуючою його соціальною сферою та концентрація промислової діяльності. Великі, розвинені у господарському відношенні міста стають осередками промислово – територіальних систем, водночас – центрами системи розселення.

Як зазначають деякі дослідники, розселення населення слід розглядати як інтегральну частину територіальної структури господарства. Система розселення – частина великої регульованої системи виробництва і розселення. Виділити розселення в «чистому вигляді» зі складових частин територіальної структури господарської діяльності неможливо через взаємопроникнення розселення і територіальної організації виробництва.

В основі формування елементів територіальної структури господарської діяльності й розселення населення лежать форми зосередження виробництва. Виділяють 4 типи елементів територіальної структури (М.М.Паламарчук): точкові,вузлові,ареальні,регіональні. Точкові та вузлові елементи формуються здебільшого у промисловості на основі одного населеного пункту( село,селище, мале місто). Це промислові пункти,промислові центри, промислові вузли. Виділяють також промислові агломерації, що виникають на базі великого міста або кількох міст. Вони характеризуються великим ступенем територіальної концентрації різних видів господарської діяльності, розвиненими інфраструктурою та соціальною сферою. Ареальні та районні зосередження виробництва пов’язані із зональністю природних умов, заляганням родовищ корисних копалин. Сформовані на їх основі елементи територіальної структури характерні для сільського та лісового господарства. Важливими елементами територіальної структури є євро регіони. В основі їх формування лежить міждержавне транскордонне співробітництво для вирішення гуманітарних, економічних та екологічних проблем. Створені у свій час євро регіони «Буг», «Верхній Прут», «Карпатський» є результатом посилення міжрегіональної інтеграції,залучення України до європейських інтеграційних процесів.

26.Тенденції змін у розселенні протягом хх століття.

Протягом XX ст. на території України відбулись докорінні зміни у розміщенні міського й сільського населення. У дореволюційний час у сільській місцевості України проживало понад 80% населення. Соціальні зміни, індустріалізація, освоєння родовищ корисних копалин, створення великих наукових центрів, важкі умови життя на селі зумовили інтен

сивні процеси урбанізації, тобто розвиток міст і відповідно зростання міського населення. Частка міського населення у загальній кількості жителів України за 1959—1996 рр. збільшилася з 46 до 68%. На 1 січня 1997 р. міське населення становило 68%. а сільське — 32 %.

Частка міського населення, як і його густота у ХХ ст..-територіально диференційована. Міське населення тісно пов'язане з розміщенням промисловості. Найбільш урбанізованими є північна частина Донецької і південно-західна ч-наЛуганської областей, а також області, де є великі індустріальні центри. На 1 січня 1995 р. частка міських жителів становила у Донецькій області 90.4, Луганській — 86.5 і Дніпропетровській — 83.7% усього населення.

Закономірності сучасної географії сільського населення базуються на особливостях сільського розселення в Україні, що історично склалися під впливом економічних, природно-географічних, соціально-політичних чинників. Сільське населення по території країни розміщене нерівномірно. Найгустіше воно у лісостепових частинах Львівської, Тернопільської, Чернівецької. Хмельницької. Вінницької областей (60—70 чоловік на І км"). Значна густота сільського населення (50—60 чоловік на 1 км") характерна і для інших лісостепових областей Правобережжя. Дещо меншу густоту (близько 40 чоловік на 1 км2) мають лісостепові області Лівобережжя. У цілому в лісостеповій зоні проживає більш як половина сільського населення України.

Значно менша густота сільського населення на Поліссі. Це пов'язано з меншою розораністю території, великою площею заболочених земель, пісків, менш родючими грунтами. У цій зоні порівняно густіше населене Чернігівське Полісся (40—50 чоловік на 1 км') і найменш населені заболочені північно-західні райони Волинського Полісся. Найменша густота сільського населення у степовій зоні. Тут в окремих районах Херсонської і Запорізької областей вона становить тільки 15—17 чоловік на І км2. Цю зону освоєно пізніше за інші. У минулому тут розвивалися головним чином ті галузі сільськогосподарського виробництва, які не потребують великої кількості робочих рук.

Сукупність усіх поселень України з їх взаємозв'язками утворює територіальну систему розселення. Вона включає 9 регіональних, 24 суб-регіональних, 72 локальних, 370 районних, 1,2 тис. кущових та близько 9 тис. первинних систем розселення. Територіальна система розселення України характеризується наявністю порівняно густої поселенської мережі, яка включала на 1 січня 1995 р. 1354 міських і 28854 сільських поселень.

В останню чверть ХХ століття управління і формування систем розселення мало істотні недоліки.''Це призвело до диспропорції у мережі міських і сільських поселень, зумовленої концентрацією населення у великих і найбільших містах, просторовою нерівномірністю розміщення опорних центрів регіонального значення, недостатністю розвитку районоорганізуючих функцій у ряді опорних центрів обласного і міжрайонного рівнів, значним скороченням людності сільських поселень, наявністю розриву в рівнях забезпеченості житлом, невпорядкованим розвитком міських агломерацій. відсутністю комплексності у забудові міст, порушенням пропорцій у розвитку окремих елементів їх соціальної інфраструктури.

Останніми роками на розвитку системи розселення позначилася відсутність науково обгрунтованих підходів до комплексного розв'язання проблем розвитку її розміщення продуктивних сил, збалансованості територіальних структур виробництва й розселення тощо. Кризові явища у народному господарстві негативно позначилися на економічних зв'язках між населеними пунктами, що затримало формування взаємопов'язаних систем розселення.

У перспективі на розвиток цих систем впливатимуть такі глобальні чинники, як економічний суверенітет та незалежність України, перехід до ринкових відносин, які сприятимуть активізації економічної діяльності. розширенню її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, формуванню якісно нових територіальних структур виробництва, розв'язанню соціальних та екологічних проблем.

Велика роль у територіальній організації України належить містам. Нині в Україні 445 міст. Згідно з класифікацією міст за кількістю населення виділяють п'ять їх категорій: малі (з чисельністю жителів до 50 тис. чоловік), середні (вія 50 до 100 тис.), великі (віл 100 до 250 тис.), дуже великі (від 250 тис. до 1 млн) і найбільші — міста-мільйонери (понад І млн чоловік).

27. Функціональні типи міст: 1. Багатофункціональні міста (всі обласні центри) 2. Промислові міста 3. Промислові і транспортні 4. Промислові і лікувально-оздоровчі 5. Виключно лікувально оздоровчі 6. Міста без чітко виражених функцій. 7. Центри промислово-аграрних, організаційних комплексів міського значення. 8. Транспортні. 9. Місто Київ, як столиця України