6.Мережа поселень їх формування

Мережа поселень - сукупність усіх населених пунктів, розташованих на будь-якій території (в тому числі країни), яка характеризується людністю, густотою, взаєморозміщенням і конфігурацією ареалів. Поселення - це компактна територія, на якій розташована група будівель з інфраструктурою для забезпечення постійної життєдіяльності людей. Враховуючи величину поселень (тобто людність) і їхні функції, усі поселення поділяють на дві групи: міські і сільські. Міські поселення є центрами зосередження населення, безпосередньо не пов'язаного із сільським господарством. Це міста і селища міського типу.  Основними формами сільського розселення є сільські поселення, до них відносяться сільські населені пункти (села), хутори, окремі службові поселення (залізничні роз’їзди, лісництва та ін.). Таких поселень в Україні налічується понад 28.8 тисяч одиниць. Кількість їх постійно змінюється із різних причин, одні форми змінюються іншими залежно від потреб суспільства. Поширеною в Україні формою розселення впродовж XVII-XX ст. були хутори. Вони виникали внаслідок сільськогосподарського освоєння степових і лісостепових просторів, поступово розростаючись у села. Містом у найзагальнішому розумінні вважається населений пункт, жителі якого зайняті переважно у несільськогосподарських галузях виробництва. Містом населений пункт стає тоді, коли він досягне певного рівня складності своєї функціональної структури. Поселення лише у тому випадку можна вважати містом, коли воно здійснює регулювання будь-яких функцій спілкування в межах певної території.  У XVII-XIX ст. міста виникають як пограничні фортеці для забезпечення південних кордонів Російської імперії – Єлизаветград (теп. Кіровоград), Олександрія, Павлоград, Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь та ін., або як промислові центри – Чугуїв, Харків, Луганськ, Донецьк, Алчевськ, Юзівка (Донецьк), Дебальцеве, Стрий, Борислав, Дрогобич, Катеринослав (Дніпропетровськ), Кам’янське (Дніпродзер-жинськ) та ін. Ліквідація кріпосного права, розвиток транспорту та гірничобудівної промисловості сприяли швидкому зростанню людності міст та їх кількості. Вже на кінець ХІХ ст., у центральній і східній (підросійській) частині було 118 міст, у яких проживало понад 3 млн.жителів. На початку ХХ ст. в мережі міст України чітко виділились великі міста Одеса (404 тис.осіб), Київ (248 тис.осіб), Львів (206 тис.осіб), Харків (174 тис.осіб), Катеринослав (120 тис.осіб), та середні міста – Миколаїв, Єлизаветград, Кременчук, Бердичів, Полтава, Житомир, Херсон. У цих містах проживала майже половина міського населення України. На цей час існувало багато невеликих міст і містечок, які вже традиційно склалися як міські поселення, та нових, що виникали навколо промислових підприємств. У 1925 р. у Радянській Україні назву “містечко” було ліквідовано, а населені пункти, які її мали, стали селищами міського типу (смт). Уже в 1926 р. було впорядковано перелік міських поселень, вони були представлені 91 містом і 328 селищами міського типу (місто нараховувало понад 10 тис.жит., а смт понад 2 тис.жит.). У 1956-1965 рр. в Україні ще існували т.з. “робітничі селища” (з людністю понад 500 осіб, більшість із них – робітники і службовці), населення яких відносилося до групи міських жителів.  Активний розвиток міст спостерігався впродовж всього ХХ ст. Збільшилась значно їх кількість та чисельність населення. Найбільше нових міст виникло у міжвоєнні роки та відразу після Другої світової війни. Це було зумовлено як масштабною індустріалізацією країни, так і впровадженням нової схеми адміністративно-територіального устрою. З цим пов’язане також надання статусу селище міського типу великим селам. Найбільше міст виникає у цей час у Придніпровському та Донецькому регіонах. Сучасна мережа сільських поселень складається із різних за людністю та функціями населених пунктів. Це, передусім, села різних розмірів: малі (до 500 осіб), середні (500-1000 осіб), та великі (понад 1000 осіб). За даними останнього перепису населення в Україні понад 57%