12.Сутність мультиплікатора інвестицій. Парадокс ощадливості
В Кейнсіанській теорії розрізняють 2 види інвестицій : автономні – утворення нового капіталу, незалежно від розміру доходу і відсоткової ставки та індуковані – утворення нового капіталу, зумовлене збільшенням сукупного доходу і відповідно сукупних витрат. В кейнсіанській теорії важливу роль відіграє мультиплікатор інвестицій. Взагалі мультиплікатор – це коефіцієнт,який показує залежність зміни одного макроекономічного показника від зміни іншого. Мультиплікатор інвестицій – це коефіцієнт,який показує зміну сукупного доходу від зміни автономних інвестицій: m=∆Y/∆I. Також мультиплікатор інвестицій можна розрахувати за допомогою граничної схильності до споживання: m=1/1-c’. Найбільшого значення мультиплікатор набуває на умов існування в економіці невикористаних потужностей та вільної робочої сили.
В разі невідповідності між споживанням і заощадженням може виникнути «парадокс ощадливості». Він виявляється в тому, що населення намагаючись більше заощаджувати, скорочує свої споживчі видатки, що призводить до скорочення реального ВВП( за умови що приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій). Парадокс ощадливості підвищується мультиплікативним ефектом.
У випадку невідповідності між заощадженнями і інвестиціями може виникнути інфляційний і дефляційний розриви. Дефляційний розрив виникає тоді, коли заощадження значно перевищують
інвестиції, населення в такому випадку менше споживає і в цілому біднішає. Якщо ж інвестиції перевищують заощадження – інфляційний розрив – населення намагається придбати більше ніж виробляє промисловість і тому виникає дефіцит робочої сили, сировини, товарів, підвищення рівня цін.
13. Аналіз графіків функції споживання та заощаджень.
Функція споживання: на графіку бісектриса прямого кута означає, що весь дохід споживається і зовсім не заощаджується, тобто с’ = 1. Крива, що відображає ф-ю споживання ( С=С0+с’Yd), перетинає бісектрису О в точці N. нахил ф- ї споживання визначається граничною схильністю до споживання, яка спричиняє зміни у споживанні, відмінні від змін обсягу доходу. Вона має висхідний нахил праворуч.
Точка N, що утворюється при перетині функції споживання з лінією під кутом 45°, фіксує той розмір використовуваного доходу, за якого домогосподарства покривають свої витрати за рахунок свого доходу, не позичаючи і не використовуючи своїх попередніх заощаджень. Точку N називають точкою нульових заощаджень.Праворуч від точки N зображена ситуація, за якої дохід перевищує споживання. Це означає, що частина доходу заощаджується, утворюючи чисті додатні заощадження. Отже, ми бачимо, що доходи або витрачаються (споживаються), або заощаджуються. Тому функція споживання передбачає функцію заощаджень. Графічно функціональну залежність обсягу заощаджень від обсягу доходу. Для цього по осі абсцис відкладено використовуваний дохід, а по осі ординат — заощадження й споживання. Для побудови функції заощаджень необхідно спочатку побудувати функцію споживання та бісектрису О, яка відображає рівність Yd та С. Від точки О відкласти вниз по осі ординат відрізок, рівний Co, який матиме від'ємний знак, оскільки він нижче нуля. Із точки N, яка є точкою нульового заощадження, опустити перпендикуляр на вісь ординат і точку перетину NY з прямою, яка проходить через точку О паралельно осі абсцис (Yd), тобто точку N1 з'єднати з точкою C0. Як видно із графіка, від'ємні заощадження лежать нижче нульової горизонтальної лінії, тобто нижче точки Ni, а додатні заощадження — праворуч від точки Ni, де функція заощаджень перебуває вище нульової горизонтальної лінії. Оскільки і споживання, і заощадження мають одне джерело — дохід за вилученням податків (Yd), то розподіл цього доходу — процес суперечливий: зростання споживання в поточному періоді автоматично зменшує заощадження, і навпаки.