29. Теорії циклічних коливань. Державна антициклічна політика та її інструменти.
Макроекономічна нестабільність – це зміна ділової активності, яка виражається в відповідних формах. Форми вираження макроекономічної нестабільності: зміна динаміки ВВП, зміна рівня зайнятості, зміна в обсягах прибутків підприємств та доходів домогосподарств. Економічний цикл характеризується періодичним падінням і зростанням ділової активності. Причини циклічності економіки – періодичне порушення економічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Економіка розвивається таким чином, що сукупний попит відстає від можливостей економіки виробляти певний рівень товарів і послуг. В певний момент це відставання набуває критичних і величин і виражається кризою перевиробництва. Фази економічного циклу: 1. Спад – скорочення виробн., попиту на робочу силу, падіння курсу цп, зменшення ділової активності. 2.Депресія – найнижча точка циклу, зайнятість і виробництво досягає найнижчого рівня. 3.Пожвавлення – зростання виробництва, попиту на товари та інвестиції, збільшення з/п, доходів. 4.Піднесення – найвища точка циклу, значне зростання інвестиційних процесів і попиту на кредитні ресурси. В макроекономічній науці розрізняють за тривалістю такі основні види циклів: короткі (2-4 роки), середні (7-12), довгі (40-60).
Політика антициклічного регулювання – це сукупність заходів держави, спрямованих на регулювання циклічності. Напрями антициклічного регулювання: -бюджетна політика – маневрування державними видатками і податками, -грошово-кредитна – дії ЦБ щодо збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу і відсоткової ставки. Інструменти державної анти циклічної політики : інструменти фіскальної політики, інструменти монетарної політики, зовнішньоторгівельна політика.
31. Модель економічного зростання Солоу.
Модель економічного зростання – різновид одновимірних та багатовимірних макроекономічних моделей довгострокового розвитку. За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987).
Умови моделі:
Основні чинники економічного зростання:
σ – норма зношування капіталу(амортизація)
n – темп зростання населення
g - темп реалізації технологічного прогресу. У цій моделі всі чинники розглядаються як екзогенні та постійні величини.
Усі параметри моделі розраховуються у розрахунку на одиницю праці (у = Y/L). Економічне зростання означає зростання продуктивності праці (к = K/L), де к – капіталоозброєність праці – головний чинник економічного зростання і продуктивності праці. Отже виробнича функція набуває вигляду : у = f (к).
Передумови аналізу моделі: -спадна гранична продуктивність капіталу, -досконала конкуренція на ринку ресурсів, -відсутнє зростання населення, - технологічний прогрес і зростання населення вводять потім,удосконалюючи функцію.
«Золоте правило нагромадження»: вимагає щоб продукт капіталу був рівним нормі вибуття капіталу. При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, як найліпшого споживача.
Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на графіку. k- капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю; k* - стійкий стан капіталоозброєності, за якого σk = І, тобто величина капіталу, що вибуває (σk), дорівнює капіталу, що інвестується (I = s f (k));
32. Модель Манделла-Флемінга
Модель Манделла-Флемінга є модифікацією моделі IS-LM. Чинники моделі : 1. Обсяг експорту обернено залежить від омінного курсу. 2.Обсяг імпорту прямо залежить від ВВП. 3. Різниця обсягів капіталу визнчається різницею між відсотковою ставкою в країні та на світовому ринку. Рівняння моделі: Y=C(Y-T)+I(i)+G+NX(e,Y) M/P=L(i,Y). Суть моделі Манделла-Флемінга – модель пояснює основні макроекономічні зв’язки малої відкритої економіки у короткостроковому періоді за незмінного рівня цін.
Крива IS показує точки, які задовольняють умови рівноваги на ринку товарів, а крива LM – точки. Які задовольняють умови рівноваги на ринку грошей. Точка перетину кривих IS та LM показує відсоткову ставку і рівень доходу, що забезпечують рівновагу на обох ринках.