Машков – 4 групи методів:

1. принципи загальнаукові установчі (відносить принципи історичність ,логічність Л! критично),

2. принципи, притаманні окремим метатеоріям (те, що вище, певні торії набуваю більш загального статусу із тією дисципліною, в якій вони виникають, виникає в одній сфері, але потім застосується і у інших теоріях), які є передумовою виникнення певної об’єднуючої методології,

3. принципи, які відрізняють одну метатеорію від іншої: можу бути боротьба певних метатеорій, тому слід вибрати стратегічну метатеорію, ця група принципів формує стратегію дослідження,

4. принципи, що узгоджують всі попередні принципи.

Підхід Тарасов «Метод и методологический поход»: поняття методу і підходу різняться за задачами: метод – пізнання нового, підхід – розуміння, те, як право та правові явища можуть розумітись, спосіб розуміння об’єкта дослідження – принципова методологічна орієнтація наукового дослідження, точка зору на об’єкт, поняття чи принцип, який задає загальну стратегію дослідження. Поняття «підхід» взято із Блауберг - теорії систем і застосовується для трактування інших підходів.

співвідношення системного підходу – методологічне знання, а не змістовне, тобто не забезпечує відкриття нового, знання про способи мислення,а не знання з приводу самого об’єкта, задає стратегічний план теорії, а методологічна теорія – які методи використовуються.

Теорія і метод відрізняються: конструктивне сприйняття підходу: мова йде про сприйняття загальнонаукових методів дослідження, якщо питання стосується спеціальних методів дослідження, то це освоєння не пізнавального підходу.

Тема: Поняття та класифікація методів наукового дослідження

1. класифікація та типологія, критерії класифікації,

2. класифікація за ступенем загальності та сферою дії,

3. загальна характеристика загальних філософських методів,

4. загальна характеристика загальнонаукових методів,

5. загальна характеристика окремо наукових (дисциплінарних та міждисциплінарних)

Баскаков, Тулінков. Гл.3,

теоретичні, емпіричні методи,

проблема у класифікації: кожна наука має свій метод дослідження – говорити просто про класифікацію неможливо – тип дає опис і узагальнення рис, при цьому може не вказувати чіткі параметри класифікації, але коли явище об’ємне, то правильніше говорити про типологію. Тому деякі автори вказують на типологію методів.

1. Залежно. від сфери освоєння дійсності: духовної та практичної діяльності )не лише метолами наукового пізнання),

Методи власне науки (когнітивні методи)

2. роль і місце у процесі наукового пізнання: формальні ( формальної та математичної логіки), змістовні (стосується окремо наукових та дисциплінарних методів, виходять на предмет: ),

3. за змістом: філософські, загальнонаукові, загально логічні і окремо наукові,

4. по рівням освоєння: емпіричні( спостереження, опис, вимір), теоретичні (гіпотеза, синтез, аналіз, дедукція) і метра теоретичні.

5. по задачам: прикладна, і теоретична ( фундаментальні – використовують більше методи логіки та філософії, не дають на пряму практичних рекомендацій).

Найрозповсюдженіша – за ступенем загальності та сферою дії ( Баскаков, Тулінков):

1. загальні філософські (діалектика і метафізика, герменевтика, феноменологія),

2. загальнонаукові (всі методи логічні(аналі, синтез) і теоретичні( ідеалізації) та емпіричні

3. окремо наукові (а не приватно наукові) як методи окремих наук,

4. дисциплінарні, де виділяються певні предмети,

5. міждисциплінарні.

1 група: загальні філософські методи: мова йде на період класичного типу раціональності, діалектика та метафізика – класичний тип, + інтуїтивізм, аналітичний підхід, герменевтика,

ця група немає строго логічного вираження, вона не піддається формалізації та математичному виразу, не забезпечує функцію відкриття, а лмше встановлює рами дослідження, це м’яка група, яка направляє, визначає загальні регулятиви дослідження, генеральну стратегію, але не може замінити спеціальних методів, і тому не визначають кінцевий результат пізнання.

Діалектика: від принципів, на яких стоїть світогляд – ідеалістична і матеріалістична.

з латинської – мистецтво вести бесіду. школа натурфілософів – Гераклід, Платон – це мистецтво розмови, дискусу, але в Ст. Гр. – стихійних характер. В 19 ст. виділяють ідеалістичну – Гегеля, матеріалістичну – Маркса.

У Гегеля – це наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання і пов’язаний із цим метод діяльності. Набуває 3 статусів:

1. онтологічного – метод,

2. гносеологічного – наука,

3. методологічного - теорія пізнання,

Вони пов’язані. Пізніше – вони розрізняються,

Діалектика має універсальний статус: всі окремі сфери діяльності – прикладні сфери, свя об’єктивна реальність піддається законам діалектики. Немає протиріччя між суб’єктом та об’єктом, що ми мислимо = як ми мислимо. У Канта це розривається.

Структура:

1. принципи,

2. закони,

3. категорії.

Це на1йповніше вчення про розвиток як безкінечний поступальний рух від нижчої до вищої ідеї, від простого до складного, такий рух називається становленням абсолютної ідеї. Прояви – мислення суб’єкта, природи, суспільства.

Принципи історизму – найважливіший, він протиставляється принципу статики – метафізики.

Діалектика – наука про закони розвитку, на відміну від метафізики, де явища розглядаються у статиці,

Принцип загального зв’язку та взаємодоповнення. Рух не можна розглядати без прив’язки до інших речей, всі речі взаємопов’язані та взаємовпливають.

Принцип всебічного розвитку предметів та явищ – будь – які явище не може бути пізнане саме із себе, треба дослідити найповніше його з різних точок зору.

Принцип об’єктивності,конкретності, детермінізму, протиріччя, структурності.

Категорії діалектики – відображають най загальні і суттєві властивості, сторони, зв’язки предметів, мають парний характер:

зміст і форма, необхідність і випадковість, одиничне і загальне, причина і наслідок,

характерне для процесів мислення, для розвитку духовних явищ, є виразом загальних закономірностей розвитку природи та суспільства. Об’єктивна реальність – основа: категорії об’єктивні за змістом, але суб’єктивні за формою. Змістом виступають об’єкти природи, людського розуму. Суб’єктивні за формою – адже належать людині як мислячому суб’єкту.

Значення:

1. в онтологічному розумінні – відображають зв’язки та відношення об’єктивної дійсності, загальний зв’язок речей,

2. гносеологічний – вони – ступені процесу пізнання, при цьому складається саме загальна картина світу через застосування категорій (це свідчить про наукову картину світу). Категорії діалектики – логічні категорії, адже логіка – наука про закони мислення.

3. методологічне – це спосіб руху мислення, думки від незнання до знання.

4. світоглядне – це певна система поглядів на світ, що повинна орієнтувати людей,

5. практичне значення: це категорії діяльності людей та практичного перетворення дійсності.

Закони – найзагальніші та найсуттєвіший зв’язок предметів, явищ.

1. єдності та боротьби протилежностей (якщо в метафізиці А істинні і А не = В, то В не істинне, а діалектика – одне і теж явище може бути і хибне, і істинне, тут закладено закон руху понять, оскільки рух і розвиток - основні принципи. Саме поняття містить відразу заперечення. Поняття – це певний тезис, при його розвитку виділяється антитезис, наростання кількісних змін збільшує антитезу, коли вони розійдуться повністю – протиріччя. Це може бути знято в наступному синтезі. Поняття саме в собі внутрішньопротирічливе,

2. закон взаємопереходу кількості в якість: розхід тези і антитези – н їх сторона наростають кількісні зміни, але поки вона невелика ваша сума не критична, коли велика – то є поріг критичності, цей закон є ознакою синтезу, який знімає протиріччя між тезою та антитезою,

3. закон заперечення заперечення це синтез, коли критична маса переходить з кількості в якість, це заперечення синтезу (проростання зерна – синтез, зерно, отримане в результаті отримання зерна відмирання стебла – це нове поняття – нове зерно), такий рух здійснюється по спіралі, яка має діаметр розгортання,

Гегель трактує теологічну теорію. і перша ідеє і кінцева мета світу – це Бог, все підпорядковується абсолютній ідеї. Абсолютна ідея набуває піку при встановленні поняття, це вершина логіки та науки – вміння створювати поняття, але це не є незмінним, це момент становлення істини.