3. Виховання дітей у сім’ї: завдання і принципи

Сім’я - важливий інститут соціалізації особистості. Саме в сім’ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Сім’ю можна розглядати як модель і форму базового життєвого тренінгу особистості.

Сімейне виховання - це система виховання і освіти, що складається в умовах конкретної сім’ї силами батьків і родичів.

Сімейне виховання - складна система. На неї впливає спад­ковість і біологічне (природне) здоров’я дітей і батьків, ма­теріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, спосіб життя, кількість членів сім’ї, місце проживання сім’ї (місце будинку), ставлення до дитини.

Завдання сім’ї:

• створити максимальні умови для зростання і розвитку дитини;

забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини

• ;передати досвід створення і збереження сім’ї, виховання в ній дітей і ставлення до старших;

• навчити дітей корисних прикладних навичок і вмінь, спрямованих на самообслуговування і допомогу близьким;

• виховувати почуття власної гідності, цінності власного “Я”.

Принципи сімейного виховання:

• гуманність і милосердя до підростаючої людини;

• залучення дітей до життєдіяльності сім’ї як її рівноправних учасників;

• відкритість і довірливість стосунків із дітьми;

• оптимістичність стосунків у сім’ї;

• послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

• надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на її запитання.

Окрім цих принципів, є ще ряд дрібних, але не менш значущих дія сімейного виховання правил: заборона фізичних покарань, заборона читати чужі листи і щоденники, не моралізувати, не гоиорити занадто багато, не вимагати негайного підкорення, не потурати і т. ін. Всі принципи, однак, зводяться до однієї думки: дітям раді не тому, що діти хороші, з ними легко, а діти хороші і з ними легко від того, що їм раді.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями (фізичне, моральне, розумове, трудове). В міру змоги, батьки і близькі в сім’ї дають дітям знання про природу, суспільство, виробництво, професії, формують досвід творчої діяльності, виробляють деякі інтелектуальні навички, виховують ставлення до світу, людей, професії, життя.

Сучасні сім’ї переживають не кращі часи. Більшість із них основні сили і час спрямовують на матеріальне забезпечення, а не на духовне формування і розвиток дітей. Спілкування батьків і дітей зводиться, в основному, до контролю за навчанням у школі, а сам контроль - до з’ясування того, які оцінки отримані.

Будь-яка деформація сім’ї призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини. Можна виділити два типи дефор­мації сім’ї: структурну і психологічну. Структурна деформація - це порушення її структурної цілісності, тобто відсутність одного з батьків. Психологічна деформація сім’ї пов’язана з порушенням системи міжособистих стосунків в ній, а також з прийняттям і реалізацією в сім’ї системи негативних цінностей, асоціальних установок і т. ін.

Якщо сім’я так сильно впливає на процеси і результати становлення особистості, то, природно, саме їй мають приділяти першочергову увагу суспільство і держава в організації правиль­ного виховного впливу.