3. Система педагогічних наук

Про рівень розвитку будь-якої науки говорять за ступенем диференційованості її досліджень і за різноманітністю зв’язків цієї науки з іншими.

Виділяють такі наукові дисципліни:

1. Загальна педагогіка.

2. Історія педагогіки.

3. Порівняльна педагогіка.

4. Вікова педагогіка.

5. Спеціальна педагогіка.

6. Методики викладання різних дисциплін.

7. Професійна педагогіка (медична, правова, інженерна).

8. Соціальна педагогіка.

9. Виправно-трудова педагогіка.

10. Лікувальна педагогіка.

Педагогіка як і кожна наука розвивається в тісній взаємодії з іншими науками. Філософські науки (етика, естетика, науко­знавство) допомагають педагогіці визначати смисл і цілі вихо­вання. Педагогіка органічно пов’язана з психологією. Психологію, головним чином, цікавить сам розвиток психіки, а педагогіку ефективність тих виховних впливів, які приводять до намічених змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Педагогіка і соціологія шукають шляхи використання узагальнених результатів соціологічних досліджень при вирішенні конкретних завдань виховання. Педагогіка пов’язана з економікою, вирішуючи проблеми економіки освіти і організації економічної освіти людини. Анатомія і фізіологія утворюють базу для розуміння

біологічної сутності людини - розвитку вищої нервової діяльності і типологічних особливостей нервової системи, розвитку і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево- судинної і дихальної систем. Використовуючи дані кібернетичної науки, педагогіка розробляє закономірності, способи і механізми управління навчальним процесом. У педагогічних дослідженнях ак- і иііііо використовуються дані таких наук, як юриспруденції, інфор­матики, статистики, екології, етнографії, історії, технічних наук.

4. Загальнокультурне значення педагогіки

Педагогічні проблеми мають велике життєве і загальнокуль­турне значення. Сучасній людині необхідно вол одіта інформацією

11. ро стилі поведінки, форми навчання і виховання, різні типи освіти як у своїй країні, так і за кордоном, а також про прийоми ефек­тивного виховного впливу способи взаємодії, що обумовлюють співробітництво і взаєморозуміння. В умовах вибору типу освіти, ґкггькам потрібно мати цілісне уявлення про форми навчання і види спеціалізованих і загальноосвітніх шкіл. В епоху інформа- і ц і і ного суспільства сучасному поколінню, що прагне до постійного самовдосконалення, необхідно оволодіти основними способами передачі і обміну інформацією, способами комунікації.

Нині прийшли до усвідомлення того, що освіта і виховання є центральними ланками в системі, яка обумовлює стабілізацію суспільства і рівень його культурного розвитку. Педагогіка може розглядатися як елемент культури.

Педагогічна культура людини входить як складова в світову культуру сучасності.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Що вивчає педагогіка?

2. Які завдання педагогіки?

3. Як співвідносяться між собою основні категорії педагогіки: виховання, навчання, освіта.

4. Навіщо педагогіці спиратися на психологію?

5. Що ви знаєте про нові галузі педагогіки?

6. Кого з вітчизняних і зарубіжних педагогів ви знаєте? Чим вони відзначилися?

7. Знайдіть і проаналізуйте народні прислів'я та пісні про виховання дітей та молоді.

Теми рефератів

1. Основні періоди розвитку педагогічної думки.

2. Педагогічний експеримент.

3. Педагогічна наука і педагогічна практика.

4. Народна педагогіка.

5. Продуктивна педагогіка.

Література для самоосвіти

1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підр. для студентів, аспірантів та молодих викладачів вищих навчальних закладів. - К: Либідь, 1998. - 560 с.

2. Бабанський Ю. К. Педагогіка. - М., 1988.

3. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. - К, 2003.

4. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

5. Педагогічна майстерність: Підручник /1. А. Зазюн, Л. В. Кра- мущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зазюна. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Вища пік., 2004. - 422 с.

6. Підласий І. П. Практична педагогіка або три технології. - К: Видавничий дім “Слово”, 2004. -616 с.

7. Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студентов вузов: В 2 кн. - М., 2001.

8. Проблеми освіти: Наук.-мет. посібник. - Вип. 22. - К., 2000.

9. Степанов О. М., Фіцула М. М. Основи психології і педаго­гіки: Навч. посібник. - К: Академвидав, 2006. - 520 с.

10. Фіцула М. М. Педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 1997. - 192 с.

Лекція 12

ПРОЦЕС НАВЧАНННЯ

Поганий вчитель доносить істину, хороший - вчить ії знаходити.

(А. Дістервег)

План

1. Сутність процесу навчання.

2. Закономірності навчання.

3. Дидактичні принципи.

4. Методи навчання.

5. Форми організації навчання в школі і вузі.

1. Сутність процесу навчання Дидактика - це галузь педагогіки, спрямована на вивчення і розкриття основ організації процесу навчання (закономірностей, мри і гципів, методів), а також на пошук і розробку нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання.

І Іавчання, викладання, учіння - основні категорії дидактики. Іківчаиия - це спосіб організації освітнього процесу. Воно є най- більїи надійним шляхом здобування освіти. В основі будь-якого ви­ду чи типу навчання закладена така система: викладання і учіння. Викладання - це діяльність вчителя щодо: передачі інформації;

організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; надання допомоги у труднощах під час процесу учіння; стимуляції інтересу, самостійності і творчості учнів; оцінки навчальних досягнень учнів.

Учіння - це діяльність учня щодо:

засвоєння, закріплення і застосування знань, умінь і навичок; самостимулювання до пошуку вирішення навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень;

• усвідомлення особистісного смислу і соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду процесів і явищ навколишньої дійсності.

Результати уміння виражаються у знаннях, уміннях, навичках, системі відносин і загальному розвитку учня.

Ефективність навчання визначається внутрішніми і зовнішніми критеріями. Як внутрішні критерії, використовують успішність у навчанні і академічне встигання, а також якість знань, умінь, на­вичок, рівень розвитку учня, рівень навченості і научуваності.

Одним із основних показників перспектив розвитку учня є його здатність до самостійного вирішення навчальних завдань (близьких за принципом вирішення у співробітництві і з допомогою вчителя).

Як зовнішні критерії ефективності процесу навчання вважають:

• ступінь адаптації випускника до соціального життя і професійної діяльності;

• темпи росту процесу самоосвіти;

• рівень освіченості чи професійної майстерності;

• готовність підвищувати освіту.