Література для самоосвіти

1. Агеев В. С. Межгруповое взаимодействие. - М.: МГУ, 1990.

2. Донцов А. И. Психология коллектива. - М.: МГУ, 1984.

3. Морозов А. В. Деловая психология. Курс лекцій. - СПб.: Изд. “Союз”, 2002.

4. Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. - М., 1982.

5. Парыгин Б. Д. Социально-психологический климат кол­лектива: Пути и методы изучения. - Л., 1981.

6. Степанов О. М., Фіцула М. М. Основи психології і педаго­гіки: Навч. посібник. - К: Академвидав, 2006.

Столяренко г1. Д. Основы психологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.Лекція 11 педагогіка як наука

Освіта - клад; пращ - ключ до неї.

(П. Буаст)

План

1. Педагогіка - наука про виховання.

2. Основні категорії педагогічної науки.

3. Система педагогічних наук.

4. Загальнокультурне значення педагогіки.

1. Педагогіка - наука про виховання

Всі ми цілеспрямовано чи неусвідомлено виховуємо і повчаємо кою-кебудь: своїх близьких, колег по роботі, в крайньому випадку, хоч самих себе. В житті можна зустріти людей, які відчувають погребу і мають звичку постійно повчати. В такому випадку про м юдину говорять, що “вона любить виховувати”. Такі люди можуть справедливо вважати, що вони і є справжні вчителі і вихователі. Значить, виховання і освіта людини - один із видів людської діяльності.

Виділяють професійну і непрофесійну педагогічну діяльність.

І Інірофесійна діяльність характеризується тим, що людина не усвідомлює педагогічну проблему чи завдання. У конкретній ситуації вона діє інтуїтивно (інколи правильно, інколи помилково) і не може пояснити, чому чинить саме так, чого хоче досягти, вихо­вуючи іншого. Педагогіка є прикладною наукою, що спрямовує свої зусилля на оперативне вирішення в суспільстві проблем вихо­вання, освіти і навчання. Педагогічні знання і вміння необхідні не і ільки педагогам-професіоналам, а/ге і батькам, і фахівцям інших галузей народного господарства та сфер діяльності (політикам, журналістам, економістам, медикам та ін.). Тому недопустимо мезважати на низький рівень педагогічної освіти сучасних фахівців, особливо керівників.

Педагогічна галузь знань є чи не найбільшою і, по суті, невіддільною від розвитку суспільства. Суспільний розвиток людства став можливим лише тому, що кожне нове покоління людей, яке вступає в життя, використовує виробничий, соціальний і духовний досвід предків і, збагачуючи його, вже в більш розвиненому вигляді передає своїм нащадкам. Що більше роз­вивалось і ускладнювалось виробництво, то більше накопи­чувалося наукових знань, то важливішого значення набувала спеціальна підготовка підростаючих поколінь до життя, то гостріше стала необхідність в їхньому спеціально організованому вихованні

• у цілеспрямованій передачі їм досвіду людства.

Історичний розвиток науково-педагогічного знання проходить кілька етапів:

1. Багаторічний практичний досвід виховання, що закріпився у способі життя, традиціях, звичках людей, народній пе­дагогіці.

2. Зародження педагогічних ідей в руслі філософських вчень (Платон, Арістотель, Плутарх, Геракліт, Сенека, Квінтіліан, Конфуцій).

3. Формування педагогічних поглядів і теорій в рамках філо­софсько-педагогічних творів.

4. Перехід від гіпотетичних і утопічних теорій до концепцій, заснованих на педагогічній практиці і експерименті:

а) потокова світова і відчизняна практики виховання;

б) дані спеціально організованих педагогічних досліджень;

в) досвід педагогів-новаторів, що пропонують оригінальні ідеї і системи виховання в сучасних швидкозмінних умовах.

Освіта і виховання перетворилися в об'єктивну потребу сус­пільства і стали важливою передумовою його розвитку. На певному етапі розвитку людського суспільства, зокрема, в пізній період рабовласницького суспільства, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділяється в особливу суспільну функцію, тобто виникають спеціальні виховні заклади, з'являються особи, професією яких стає навчання і виховання дітей.

З античної Греції походить і термін “педагогіка”, який закрі­пився як назва науки про виховання.

У Древній Греції педагогами називали рабів, яким аристократи до ручаям наглядати за дітьми, супруводжувати їх у школу. Грецьке слово “паїбауооуоі;” (паі5а - дитина, ушуоЕ, - вести) означає “той, хто веде дитину”. Згодом педагогами стали називати людей, які займалися навчанням і вихованням дітей. Тільки ири виділенні і іанчання і виховання в особливу суспільну функцію, коли виникли спеціальні виховні і навчальні заклади, у рамках яких педагогічний процес став не тільки предметом спеціальної організації, але і предметом осмислення, анатізу, прогнозування і цілеспрямованого дослідження, можна говорити про зародження науково-педаго­гічних знань. Як особлива наука, педагогіка вперше вирізнилася із системи філософських знань на початку XVII ст. завдяки праці і «інторитету видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670).

Об’єкт пізнання у педагогіці - людина, яка розвивається в результаті виховних відносин. Предмет педагогіки - педагогічний процес, тобто навчально-виховні відносини, що забезпечують розвиток людини.

Педагогіка - це наука про навчання, виховання і освіту підростаючого покоління і дорослих людей. Педагогіка вивчає закономірності, принципи, зміст, методи, форми освіти, виховання і навчання. Педагогіку інколи розглядають як науку і як мистецтво. Коли йдеться про виховання, то необхідно мати на увазі, що воно мас два аспекти - теоретичний і практичний. Теоретичний аспект виховання є предметом науково-педагогіч- ного дослідження. У цьому значенні педагогіка виступає як наука і є сукупністю теоретичних і методичних ідей з питань виховання, навчання і освіти. Інша справа - практична навчачьно-виховна діяльність. Її здійснення потребує від педагога оволодіння відповідними вміннями і навичками, які можуть мати різну ступінь досконалості і досягти рівня педагогічного мистецтва.

Основними завданнями педагогіки є:

1. Пізнання законів виховання, освіти і навчання людей та використання їх у педагогічній практиці при обранні шляхів і способів досягнення поставлених цілей.

2. Теоретичне озброєння педагогів-практиків професійними знаннями про особливості виховних процесів людей різних вікових груп₇ соціальних угрупувань, вміннями прогнозувати і здійснювати навчально-виховний процес у різних умовах, оцінювати його ефективність.

3. Розробка нових технологій навчання, освіти і виховання, ефек­тивних методик, що народжуються в педагогічних лабораторіях.

“Три питання найбільше турбують сучасних учителів: як увійти в невідомий ринок педагогічних послуг_у що наступає прогресуючим темпом., яку технологію взяти па озброєння, щоб ефективно працювати, максимально задовольняючи попит споживачів, як заощадити час і сили для життя поза школою... Життя наполегливо вимагає продуктивної педагогічної технології”.

(І. П. Підласий)

Отже, педагогіка як наука постійно розвивається і головним її завданням є накопичення та систематизація наукових знань про виховання людини.