3. Типологія конфліктів

У науковій літературі існують різні підходи до засад типології конфліктів. За спрямованістю конфлікти поділяють на:

• горизонтальні, тобто в них не задіяні особи, що перебувають один в одного в підлеглості;

• вертикальні, тобто між керівниками і підлеглими, педагогами і учнями. Цей різновид конфліктів становить від 70 до 80 %;

• змішані, тобто між керівниками і підлеглими за соціальним статусом, проте учасники не перебувають в прямій під­леглості;

• внутрішньоособистісні, які виникають при зіткненні проти­лежних мотивів, потреб, інтересів у людини. Поведінкові реакції при наявності особистіснош конфлікту, зазвичай, бувають трьох видів: самозвинувачення, звинувачення в усіх невдачах оточуючих і посилання на зовнішні обставини. Головна небезпека особистісних конфліктів полягає в тому, що внутрішня напруга потребує розрядки. «Розряджаються» на оточуючих. Це втягує у конфлікт інших людей. Особис­тіший конфлікт переростає в міжособовий;

• міжособистісні конфлікти. Цей різновид конфліктів виникає при наявності проблемної ситуації, в якій особистості переслідують несумісні цілі, дотримуються несумісних цінностей і норм, намагаючись реалізувати їх у стосунках один з одним; одночасно в гострій конкурентній боротьбі прагнуть досягти однієї і тієї ж мети;

• міжгрупові конфлікти виникають між керівництвом, виконавцями, між працівниками різних підрозділів, між неформальними групами всередині підрозділів, між адміні­страцією і профспілкою. Міжгругюві конфлікти обумовлені несумісними цілями в боротьбі за обмежені ресурси (влада, багатство, територія, матеріальні ресурси тощо);

• конфлікт між особистістю і групою. Неформальні групи встановлюють свої норми поведінки, спілкування. Кожний член такої групи повинен їх дотримуватись. Відступ від усталених норм група розглядає як негативне явище, ви­никає конфлікт між особистістю і групою. Найбільш поши­рений конфлікт такого типу - конфлікт між групою і керів­ником. Найважчий перебіг таких конфліктів відбувається при авторитарному стилі керівництва.

Конструктивний конфлікт - це ситуації, коли опоненти не виходять за рамки етичних норм, ділових стосунків і розумних аргументів. Розв'язання таких конфліктів приводить до розвитку групи (відповідно до закону діалектики, який стверджує, що боротьба протилежностей - джерело розвитку).

Деструктивний конфлікт виникає у випадках:

• коли одна із сторін вперто й агресивно наполягає на своїй позиції і не бажає враховувати інтереси другої сторони;

• коли один з опонентів вдається до морально осудливих методів боротьби, прагне психологічно пригнітити партнера, дискредитуючи і принижуючії його.

4. Причини міжособистісних конфліктів

1. Причини, обумовлені процесом діяльності:

• технологічна взаємозалежність і взаємозв'язок працівників. Коли дії одного негативно впливають на ефективність дій іншого;

• перенесення проблем, що вирішуються по вертикалі, на горизонтальний рівень стосунків (недостатня кількість обладнання, інструментів інколи призводить до напруги у стосунках по горизонталі);

• невиконання функціональних обов’язків у системі “керівник

• підлеглий”;

• невідповідність вчинків людини прийнятим у цьому колек­тиві нормам і життєвим цінностям.

2. Причини, обумовлені психологічними особливостями людських стосунків:

• взаємні симпатії та антипатії;

• несприятлива психологічна атмосфера в колективі (наяв­ність антагоністичних неформальних угруповань, культур­них відмінностей тощо);

• погана психологічна комунікація (люди не визнають потреб інших, не враховують їхній емоційний стан);

• порушення принципу території (коли порушуються вста­новлені індивідуальні зони і території, які існують у кожної людини).

і Причини, обумовлені особистішими якостями членів групи:

• невміння контролювати себе;

• низький рівень самоповаги;

• підвищена тривожність;

• агресивність;

• некомунікабельність;

• надмірна принциповість у поєднанні з догматизмом тощо.