23 Цитотоксичний і імунокомплексний типи алергічних реакцій: алергени, механізм розвитку, клінічні прояви.

II тип — цитотоксический. Антиген, расположенный на клетке «узнается» антителами классов IgG, IgM. При взаимо¬действии типа «клетка-антиген-антитело» происходит актива¬ция комплемента и разрушение клетки по трем направлениям: комплементзависимый цитолиз; фагоцитоз; антителозависимая клеточная цитотоксичность. Время реакции — минуты или часы.

Ко II типу гиперчувствительности близки антирецепторные реакции (так называемый IV тип гиперчувствительности), основой которых являются антирецепторные антитела, на¬пример антитела против рецепторов к гормонам.

Клинические проявления II типа. По II типу гиперчувствительнос¬ти развиваются некоторые аутоиммунные болезни, обуслов¬ленные появлением аутоантител к антигенам собственных тканей: злокачественная миастения, аутоиммун¬ная гемолитическая анемия, вульгарная пузырчатка, синдром

Гудпасчера, аутоиммунный гипертиреоидизм, инсулинозави-симый диабет II типа.

Аутоиммунную гемолитическую анемию вызывают анти¬тела против Rh-антигена эритроцитов; эритроциты разруша¬ются в результате активации комплемента и фагоцитоза. Ле¬карственно-индуцируемые гемолитическая анемия, гранулоцитопения и тромбоцитопения сопровождаются появле¬нием антител против лекарства — гаптена и цитолизом кле¬ток, содержащих этот антиген.

III тип — иммунокомплексный. Антитела классов IgG, IgM образуют с растворимыми антигенами иммунные комплексы, которые активируют комплемент. При избытке антигенов или недостатке комплемента иммунные комплексы откладывают¬ся на стенке сосудов, базальных мембранах, т. е. структурах, имеющих Fc-рецепторы.

Первичными компонентами III типа гипрчувствительности являются растворимые иммунные комплексы антиген-анти¬тело и комплемент (анафилатоксины С4а, СЗа, С5а). При из¬бытке антигенов или недостатке комплемента иммунные комплексы откладываются на стенке сосудов, базальных мем¬бранах, т.е. структурах, имеющих Fc-рецепторы. Поврежде¬ния обусловлены тромбоцитами, нейтрофилами, иммунными комплексами, комплементом. Привлекаются провоспалительные цитокины, включая TNF-a и хемокины. На поздних стади¬ях в процесс вовлекаются макрофаги.

Реакция может быть общей (например, сывороточная бо¬лезнь) или вовлекать отдельные органы, ткани, включая ко¬жу (например, системная эритематозная волчанка, реакция Артюса), почки (например, волчаночный нефрит), легкие (например, аспергиллез) или другие органы. Эта реакция может быть обусловлена многими микроорганизмами. Она развивается через 3-10 часов после экспозиции антигена, как в реакции Артюса. Антиген может быть экзогенный (хро¬нические бактериальные, вирусные, грибковые или прото-зойные инфекции) или эндогенный, как при системной эри-тематозной волчанке.

Клинические проявления III типа. Сывороточная болезнь происходит при введении высоких доз антигена, например лошадиной противостолбнячной сы¬воротки. Через 6-7 дней в крови появляются антитела про¬тив лошадиного белка, которые, взаимодействуя с данным антигеном, образуют иммунные комплексы, откладывающие¬ся в стенках кровеносных сосудов и тканях. Развиваются си-стемные васкулиты, артриты (отложение комплексов в суста¬вах), нефрит (отложение комплексов в почках).

Реакция Артюса развивается при повторном внутрикожном введении антигена, который локально образует иммун¬ные комплексы с ранее накопившимися антителами. Прояв¬ляется отеком, геморрагическим воспалением и некрозом.

25. Серологічні реакції

Імунні реакції використовують при діагностичних і імунологічних дослідженнях у хворих і здорових людей. З цією метою застосовують серологічні методи, тобто методи вивчення антитіл і антигенів з допомогою реакцій антиген-антитіло, які виявляються в сироватці крові й інших рідинах, а також тканинах організму.

Виявлення в сироватці крові хворого антитіл проти антигенів збудників дозволяє поставити діагноз хвороби. Серологічні дослідження застосовують також для ідентифікації антигенів мікробів, різних біологічно активних речовин, груп крові, тканинних та пухлинних антигенів, імунних комплексів, рецепторів клітин та ін

При виділенні мікроба від хворого проводять ідентифікацію збудника шляхом вивчення його антигенних властивостей за допомогою імунних діагностичних сироваток, тобто сироваток крові гіперімунізованих тварин, що містять специфічні АТ. Це так звана серологічна ідентифікація мікроорганізмів.

В мікробіології та імунології широко застосовуються реакції аглютинації, преці-пітаціі, нейтралізації, реакції з участю комплементу, з використанням мічених антитіл і антигенів. Перераховані реакції відрізняються за ефектом і технікою постановки, однак, всі вони засновані на реакції взаємодії антигену з антитілом і застосовуються для виявлення як антитіл, так і антигенів. Реакції характеризуються високою чутливістю і специфічністю.

Особливості взаємодії антитіла з антигеном є основою діагностичних реакцій в лабораторіях. Реакція in vitro між АГ і АТ складається з специфічної і неспецифічної фази. У специфічній фазу відбувається швидке специфічне зв'язування активного центру антитіла з детермінантою антигену. Потім настає неспецифічна фаза - більш повільна, яка проявляється видимими фізичними явищами, наприклад утворенням пластівців (феномен аглютинації) або преципітату у вигляді помутніння. Ця фаза вимагає наявності певних умов (електролітів, оптимального рН середовища).

Зв'язування детермінанти антигену (епітопи) з активним центром Fab-фрагмента антитіл обумовлено ван-дер-ваальсовими силами, водневими зв'язками і гідрофобною взаємодією. Міцність і кількість звязаного антигену антитілами залежать від афінності, авідності антитіл і їх валентності.