
- •1.Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних захворювань.
- •2.Відкриття л.Пастера та їх роль в розвитку медичної науки. Роботи р.Коха та їх вплив на прогрес мікробіології.
- •3. І. Мечніков і його внесок у вчення про несприйнятливість до інфекційних хвороб. П.Ерліх, ж.Борде як основоположники вчення про гуморальний імунітет.
- •4. Дослідження д.І.Івановського - важливий етап становлення вірусології. Українська мікробіологічна школа. Праці д.К.Заболотного, в.Д.Дроботько, с.С.Дяченко, к.Д.Пяткіна та ін.
- •6. Морфологія та будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Методи їх виявлення.
- •7. Типи і механізми живлення бактерій. Поживні середовища, які використовують в мікробіології, вимоги до них, класифікація.
- •8. Дихання бактерій. Аеробний та анаеробний типи дихання. Ферменти та структури клітини, що беруть участь в процесі дихання. Методи вирощування анаеробних бактерій.
- •18Асептика,антисептика. Антисептичні засоби та матеріали.
- •25. Біологічний метод діагностики інфекційних захворювань (мета, принцип проведення, приклади інфекційних захворювань, при яких використовується даний метод діагностики).
- •8. Поняття про інфекційний процес. Основні ланки інфекційного процесу. Роль мікроорганізму, макроорганізму та навколишнього середовища.
- •9. Екзотоксини бактерій: хімічний склад, основні властивості, практичне використання. Визначення токсигенності бактерій.
- •10. Форми інфекції: екзогенна, ендогенна, осередкова, генералізована, моноінфекція, змішана, вторинна інфекція. Приклади.
- •11. Генералізована інфекція: форми, причини розвитку, принципи діагностики і імунотерапії.
- •12. Джерела інфекції, механізми і шляхи передачі, вхідні ворота інфекції. Приклади. Роль макроорганізму і навколишнього середовища в інфекційному процесі.
- •14. Нормальна мікрофлора різних біопотів організму людини, її значення для організму. Дисбактеріоз: визначення, причини розвитку, класифікація, діагностика, профілактика і лікування.
- •2 Імунна система організму. Її органи. Імунокомпетентні клітини. Поверхневі маркери та рецептори цих клітин.
- •3 Механізми імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічна пам`ять. Імунологічна толерантність.
- •4. Головний комплекс гістосумісності: локалізація, поліморфізм генів, hla-система, клас 1, локуси, локалізація в організмі, функці
- •5. Головний комплекс гістосумісності, локалізація, поліморфізм генів. Hla-система, клас II, локуси, молекули, локалізація, функції. Hla-типування, цілі, методи.
- •8. Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули hla, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.
- •9. Клітинний та тканинний механізми захисту. Захисні функції шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів. Значення запалення.
- •10.Гуморальні фактори вродженого імунітету організму людини: комплемент, інтерферони, бета-лізини, лейкіни, пропердин та ін.
- •15. Антитіла: визначення. Класи і підкласи імуноглобулінів і їх властивості. Генетична регуляція синтезу різних класів і специфічностей імуноглобулінів.
- •18 Протибактеріальний імунітет: визначення види, фактори, форми. Механізми імунного знешкодження збудників інфекційних захворювань, їхніх токсинів і ферментів.
- •19 Противірусний імунітет. Механізм і особливості противірусного захисту.
- •20 Сутність трансплантаційного імунітету та шляхи його подолання. Імунодепресанти.
- •21 Протипухлинний імунітет, його особливості.
- •22 Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
- •23 Цитотоксичний і імунокомплексний типи алергічних реакцій: алергени, механізм розвитку, клінічні прояви.
- •26. Реакція пасивної гемаглютинації. Компоненти. Застосування.
- •38. Діагностичні імунні сироватки: одержання, титрування, практичне застосування, механізм. Приклади.
- •41. Імуноглобуліни: визначення, приготування, мета використання.
21 Протипухлинний імунітет, його особливості.
Протипухлинний імунітет заснований на Th1-залежній клітинній імунній відповіді, активуючий цитотоксичні Т-лімфоцити, макрофаги і NK-клітини. Роль гуморальної (антитільної) імунної відповіді невелика, оскільки антитіла, з'єднуючись з антигенними детермінантами на пухлинних клітинах, екранують їх від цитопатогенної дії імунних лімфоцитів. Пухлинний антиген розпізнається антігенпрезентуючими клітинами (дендритними клітинами і макрофагами) і безпосередньо або через Т-хелпери (Thl) представляється цитотоксичним Т-лімфоцитам, що руйнують пухлинну клітину-мішень. Крім специфічного протипухлинного імунітету, імунний нагляд за нормальним складом тканин реалізується за рахунок неспецифічних факторів. Неспецифічні фактори, що ушкоджують пухлинні клітини: 1) NK-клітини, система мононуклеарних клітин, протипухлинна активність яких посилюється під впливом інтерлейкіну-2 (ІЛ-2) і α-, β-інтерферонів, 2) ЛАК-клітини (мононуклеарні клітини і NK- клітини, активовані ІЛ-2), 3) цитокіни (α-і β-інтерферони, ФНП-а та ІЛ-2).
22 Анафілактичний тип алергії: алергени, періоди і механізм розвитку, клінічні прояви, профілактика.
Анафилактическая реакция протекает в три фазы: в 1-й фазе происходит сама реакция антиген — антитело; во 2-й фазе выделяются медиаторы анафилактической реакции; в 3-й фазе проявляются функциональные изменения.
Анафилактическая реакция возникает спустя несколько ми¬нут или часов после повторного введения антигена. Протекает в виде анафилактического шока или как местные проявления. Ин¬тенсивность реакции зависит от дозы антигена, количества об¬разующихся антител, вида животного и может закончиться выз¬доровлением или смертью. Анафилаксию легко можно вызвать в эксперименте на животных. Оптимальной моделью для воспро¬изведения анафилаксии является морская свинка. Анафилаксия может возникать на введение любого антигена любым способом (подкожно, через дыхательные пути, пищеварительный тракт) при условии, что антиген вызывает образование иммуноглобу¬линов. Доза антигена, вызывающая сенсибилизацию, т. е. повы¬шенную чувствительность, называется сенсибилизирующей. Она обычно очень мала, так как большие дозы могут вызвать не сенсибилизацию, а развитие иммунной защиты. Доза антигена, введенная уже сенсибилизированному к нему животному и вы¬зывающая проявление анафилаксии, называется разрешающей. Разрешающая доза должна быть значительно больше, чем сен¬сибилизирующая.
Состояние сенсибилизации после встречи с антигеном сохра¬няется месяцами, иногда годами; интенсивность сенсибилизации можно искусственно уменьшить введением малых разрешающих доз антигена, которые связывают и выводят из циркуляции в организме часть антител. Этот принцип был использован для де¬сенсибилизации (гипосенсибилизации), т.е. предупреждения ана-филактического шока при повторных введениях антигена. Впер¬вые способ десенсибилизации предложил русский ученый А. Без¬редка (1907), поэтому он называется способом Безредки. Спо¬соб состоит в том, что человеку, ранее получавшему какой-либо антигенный препарат (вакцину, сыворотку, антибиотики, пре¬параты крови и др.), при повторном введении (при наличии у него повышенной чувствительности к препарату) вначале вво¬дят небольшую дозу (0,01; 0,1 мл), а затем, через 1—1'/2 ч, — основную. Таким приемом пользуются во всех клиниках для из¬бежания развития анафилактического шока; этот прием являет¬ся обязательным.
I тип — анафилактический. При первичном контакте с антигеном образуются IgE, которые прикрепляются Fc-фрагментом к тучным клеткам и базофилам. Повторно введенный антиген перекрестно связывается с IgE на клетках, вызывая их дегрануляцию, выброс гистамина и других медиаторов аллергии.
Первичное поступление аллергена вызывает продукцию плазмацитами IgE, IgG4. Синтезированные IgE прикрепляются Fc-фрагментом к Fc-pe цепторам (FceRl) базофилов в крови и тучных клеток в слизистых оболочках, соединительной ткани. При повторном поступлении аллергена на тучных клетках и базофилах образуюто комплексы IgE с аллергеном (перекрестная сшивка FceRl антигеном), вызывающие дегрануляцию клеток.
Клинические проявления гиперчувствительности I типа.
Клинические проявления гиперчувствительности I типа могут протекать на фоне атопии. Атопия — наследственная предрасположенность к развитию ГНТ, обусловленная повышенной выработкой IgE-антител к аллергену, повышенным количеством Fc-рецепторов для этих антител на тучных клетках, особенностями распределения тучных клеток и повышенной проницаемостью тканевых барьеров.
Анафилактический шок — протекает остро с развитием коллапса, отеков, спазма гладкой мускулатуры; часто заканчивается смертью. Крапивница — увеличивается проницаемость сосудов, кожа краснеет, появляются пузыри, зуд. Бронхиальная астма — развиваются воспаление, бронхо-спазм, усиливается секреция слизи в бронхах.