5. Головний комплекс гістосумісності, локалізація, поліморфізм генів. Hla-система, клас II, локуси, молекули, локалізація, функції. Hla-типування, цілі, методи.

Оскільки первісні дослідження АГ гістосумісності було проведено на лейкоцитах людини, їх назва­ли лейкоцитарними антигенами людини (HLA). Вони закодо­вані у групі HLA-генів, що локалізуються у 6 хромосомі людини, головним чином у локусах А, В, С і D. У ссавців ці молекули позначаються як головний комплекс гістосумісності (MHC). Кожна клітина окремої особини експресує тіль­ки одну пару різних HLA-A, HLA-B, HLA-C та інших МНС-генів, один з яких походить від кожного з батьків.

Найважливіші антигени гістосумісності - це мо­лекули МНС класів І і II. Вони являють собою дуже поліморфні глікопротеїдні гетеродимери, що зна­ходяться на поверхні багатьох клітин. За своєю структурою деякі ділянки молекул МНС подібні до певних фрагментів антитіл, і тому МНС-білки та імуноглобуліни включають до од­нієї суперродини. Поліморфізм МНС-білків за­лежить від мінливості амінокислотних залишків у доменах а₁ і а₂ молекул МНС І і доменах а₁ і В₁ молекул МНС II.

Молекули МНС II, які локалізуються на АПК, додатково взаємоді­ють з CD4 молекулами Т-хелперів, або так званих Т-лімфоцитів гіперчутливості уповільненого типу.

Молекули МНС класу II (HLA-D) кодуються генами, що розташовані у локусах DP, DQ і DR. Вони також дуже поліморфні. Молекули МНС II знаходяться тіль­ки на мембранах професійних АПК (дендритні клі­тини, макрофаги, В-лімфоцити), які взаємодіють із CD-4 Т-лімфоцитами. Молекула МНС II являє собою димер, що складається з двох поліпептидних ланцю­гів: α (MM 34 кДа) і β (MM 29 кДа). Кожний ланцюг має цитоплазматичну ділянку і містить два домени -a_1f a₂ та В_1? В₂ відповідно. Обидва ланцюги формують спільну пептидзв'язуючу борозну, яка утворюється із структур доменів α ₁ і β_г Молекула МНС II зв'язує лінійний антигенний пептид, що містить 11 і більше залишків амінокислот. Молекули МНС II презентують CD-4 Т-лімфоцитам екзогенні антигенні пептиди, які не синтезуються всередині АПК, а утворюються шля­хом процесингу захопленого антигену.

Перед здійсненням трансплан­тації тканини донора і реципієнта повинні бути досліджені за допомогою HLA-типування. Воно містить реакцію мікролімфоцитолізу з використан­ням специфічних моноклональних та поліклональ-них антитіл і полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) для ідентифікації унікальних нуклеотидних послі­довностей ДНК у структурі НLА-генів.

8. Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули hla, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.

Імунна відповідь організму: визначення, фази і форми. Зобразити схему. Клітини, цитокіни і молекули HLA, що беруть участь в імунній відповіді. Регуляція імунної відповіді в організмі.

Клітинна імунна відповідь - специфічна відповідь, ефекторами якої є Т-цитотоксичні лімфоцити (кілери СД8), Т хелпери (СД4) та активовані макрофаги.

Розвиток адаптивної клітинної відповіді викликають:

• корпускулярні антигени – клітинну імунну відповідь запального типу,

• видозмінені антигени власного тіла стимулюють розвиток клітинної імунної відповіді цитотоксичного типу.

1) латентний період – це впізнання АГ, яке відбувається в результаті рецепторної взаємодії АГ с макрофагом.

2) індуктивний період – це передача інформації про АГ Т-лімфоцитам а потім И лімфоцитам. 3) продуктивний – утворення АТ и надходження їх у кров.

Імунологічна пам'ять – це здібність організму реагувати прискореною та посиленою імунологічною реакцією на повторне введення АГ. Носії – Т,B лімфоцити памяті.

Специфічні імунні реакції клітинного типу є провідними при інфекційних захворюваннях, зумовлених внутрішньоклітинними паразитами, пухлинних, аутоімунних захворюваннях, а також при гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ) та при трансплантаційному імунітеті.

Різновиди клітинної імунної відповіді:

Цитотоксична (ТСД8)

Запального типу (Тх1 СД4)

Т лімфоцити є основними клітинами, які приймають участь в клітинній відповіді. За поверхневим глікопротеїнам CD4 та CD8 розділяються на дві великих категорії. CD4+ лімфоцити отримали назву Т-хелпери, їх кількість у периферійній крові досягає 55—60% від загальної кількості Т-лімфоцитів. CD8+ лімфоцити названі Т-кілерами, їх кількість у периферичній крові складає 20—30%. Обидві субпопуляції Т-лімфоцитів відносять до імунорегуляторних клітин. Співвідношення цих клітин (імунорегуляторний індекс – ІРІ) в нормі становить 1,5—3,5. Т-кілери це тривало живуча та повільно рециркулююча популяція лімфоїдних клітин. На їх долю в периферичній крові припадає 55—75% від загальної кількості лімфоцитів.

Окрім зазначених рецепторів на поверхні всіх Т-лімфоцитів є:

— рецептор до еритроцитів барана;

— рецептор до Т-мітогену (фітогемаглютинін - білок рослинного походження, отриманий з квасолі) та до конковаліну А ( отриманий з конвалії);

— рецептори до інтерлейкіну 1, 2 (ІЛ-1, ІЛ-2);

— трансплантаційні антигени класа I.

Перераховані рецептори відіграють певну роль у регуляції імунної відповіді та визначаються при проведенні імунодіагностики.

Функції СД4 лімфоцитів:

• основна хелперна (допомогають В-лімфоцитам СD8+ лимфоцитам, макрофагам здійснювати ефекторні функції),

• можуть виконувати кілерну функцію.

Т-лімфоцити-хелпери підрозділяються на дві субпопуляції (1-го та 2-го типа), які виконують різні функції за рахунок продукції різних цитокінів — інтерлейкінів.

Тxl продукують ІНФ-γ, ІЛ-2 та ФНП-α, та активують макрофаги, ЕК-клітини, стимулюють дозрівання Т-кілерів.

Тх2 продукують ІЛ-5, ІЛ-10 та ІЛ-13, які відповідають за розвиток гуморальної відповіді.

Txl та Тх2 розрізняються по здатності продукувати різні цитокіни, та мають на поверхні різні активаційні маркери.

СД8 лімфоцитів виконують цитотоксичні функції.

Т-кілер — основна ефекторна клітина клітино-опосредкованого імунітету, яка здійснює лізис мішеней, забезпечуючи генетичну постійність внутрішнього середовища організма.

Всі зміни гомеостаза на внутрішньоклітинному рівні, відображаються на мембрані клітин у вигляді ендогених пептидів, які знаходяться у складі молекул гістосумісності класу I.

Імунна пам’ять – основне поняття імунології, яке базується на тому, що всі Т-лімфоцити здатні формувати клітини пам’яті, забезпечуючи тим самим можливість вторинної імунної відповіді (більш ефективної та прискореної). В імунних реакціях, де ефекторні функції виконують макрофаги, пам’ять створюється виключно Т-хелперами.

Регуляція імунної відповіді в організмі людини

Мультиваріантна:

1. Природа антигена

2. Генетична (система НLA)

3. Оптимальна кооперація клітин в імунній відповіді.

4. Нервова система

5. Ендокринна система

6. Цитокіни

7. Антитіла

Специфічна імунна відповідь не може розвиватися та поширюватись необмежено. Існує кілька імунологічних факторів, які швидше гальмують, ніж сприяють утворенню специфічного імунітету.