3 Механізми імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічна пам`ять. Імунологічна толерантність.

Фази імунної відповіді:

- розпізнаваня антигена лімфоцитами;

- трансформація;

- проліферація Т- і В- лімфоцитів.

Різновиди клітинної імунної відповіді:

Цитотоксична (ТСД8)

Запального типу (Тх1 СД4)

Цитотоксичний тип імунної відповіді:

Цей механізм є класичним при реакції відторгнення трансплантатів, автоімунній патології, руйнуванні вірус-інфікованих та пухлинних клітин та стимулюється видозміненими власними антигенами. Т-кілери тільки запускають цитолітичну реакцію, але не приймають участь в безпосередьому руйнуванні клітин-мішеней.

Між клітиною-ефектором (кілером) та клітиною-мішенню встановлюється специфічний контакт. ЦТЛ за допомогою антигенроспізнаючого рецептора (TcR) та корецептора CD8 розпізнають відповідно мікробний пептид та МНС І класа (подвійне розпізнавання). Ця взаємодія стабілізується CD28-молекулою Т- лімфоцита та CD80- молекулою дендритною клітиною. Під дією IL-2 відбувається проліферація ЦТЛ.

Післе специфічного розпізнавання кілери здійснюють літичну дію на клітину-мішень, запускаючи механізми апоптозу.

Запальний тип імунної відповіді:

Вперше цей тип реагування описав Р. Кох в 1891 г. Він формується переважно на потрапляння антигенів, які не підлягають перетравленню (збудник туберкульозу, чуми, бруцельозу та ін.), але можуть бути локалізовані міцними скупченнями макрофагів. Це сама повільна форма імунної відповіді. Основну роль в цій імунній відповіді відіграють макрофаг, які активують сенсибілізовані Т хелпери. Сенсибілізація Т хелперів відбувається в результаті розвитку імунної відповіді на проникнення певних антигенів ( особливо тих які містять ліпідні компоненти, зокрема у мікобактерій). Активація Т хелперів відбувається у лімфоїдних органах, в результаті взаємодії наївних Т лімфоцитів та антигенпрезентуючих клітин, та закінчується продукцією ІЛ-2. Даний цитокін стимулює проліферацію Т-лімфоцитів і їх розселення по всьому організму. Д о повторного проникнення антигену ці клітини майже не продукують цитокіни, і лише при повторному введенні антигена реєструється реакція у місці введення відома як гіперчутливість уповільненого типу. В основі запалення, що виникає в місці повторного введення антигену лежить активація макрофагів під впливом сенсибілізованими Т-хелперів, які продукують ІЛ 2, ІНФγ, лімфотоксин, ГМ-КСФ. Під впливом цих витоків макрофаги здатні більш активно знищувати мікроби. Клінічно дана реакція проявляється вираженою судинною реакцією та інфільтрацією вогнища запалення макрофагами, еозинофіли та гігантські клітини, що проявляється утворенням гранульоми. Гранульома представляє собою структуру в центрі якої знаходяться детрит, макрофаги, збудник, гігантські епітеліоїдні клітини, а навколо формується вал сформований Т лімфоцитами та іншими клітинами. Така будова дозволяє локалізувати збудників, яких важко зруйнувати та елімінувати.

Імунна пам’ять – основне поняття імунології, яке базується на тому, що всі Т-лімфоцити здатні формувати клітини пам’яті, забезпечуючи тим самим можливість вторинної імунної відповіді (більш ефективної та прискореної). В імунних реакціях, де ефекторні функції виконують макрофаги, пам’ять створюється виключно Т-хелперами.

Регуляція імунної відповіді в організмі людини

Мультиваріантна:

1. Природа антигена

2. Генетична (система НLA)

3. Оптимальна кооперація клітин в імунній відповіді.

4. Нервова система

5. Ендокринна система

6. Цитокіни

7. Антитіла

Специфічна імунна відповідь не може розвиватися та поширюватись необмежено. Існує кілька імунологічних факторів, які швидше гальмують, ніж сприяють утворенню специфічного імунітету.

Імунологічна толерантність - відсутність імунної відповіді на введення певних антигенів. Вона характеризується відсутністю специфічної продуктивної відповіді організму на антиген у зв'язку з нездатністю його розпізнання. Викликають антигени, які отримали назву толерогени. Розрізняють вроджену та набуту імунологічну толерантність.

Вроджена - відсутність реакції на свої власні антигени, обумовлена негативною селекцією аутореактивних клонів лімфоцитів. Толерантність до власних антигенів організму розвивається в процесі онтогенезу за рахунок знищення аутореактивних клонів лімфоцитів. Т-лімфоцити підлягають негативній селекції в тимусі, а більшості В-лімфоцитів — в кістковому мозку. Антигени «забарє’рних органів» в нормі не викликають аутоімуну відповідь тому, що не контактують з клітинами імунної системи; однак при травмі, тривалій інфекції ці антигени можуть потраплити в кров та викликають імунну відповідь проти антигенів «забар‘єрного органа».

Набута - може бути створена після введення в організм речовин, що пригнічують імунітет (імунодепресантів), або ж шляхом введення антигена в ембріональному періоді або в перші дні після народження. Набута імунологічна толерантність буває активна і пасивна.

• Активна - створюється шляхом введення в організм толерогену, який формує специфічну толерантність.

Пасивна – можне бути викликана речовинами, гальмуючими активність імунокомпетентних клітин.