Тактика та вибір методу лікування.

Консервативне лікування проводять відповідно до принципів лікування гост­рого чи хронічного панкреатиту. За несприятливої динаміки перебігу захворюван­ня призначають голод із постійним відсмоктуванням шлункового вмісту, паренте­ральним харчуванням, внутрішньовенним введенням рідини, антиферментних препаратів тощо.

Методом вибору лікування кіст ПЗ є хірургічне втручання. Вибір методу зале­жить від стадії формування кісти. Так, у І стадії оперативне лікування не показана, проводять консервативну терапію панкреатиту, в II стадії операцію виконують у ра­зі нагноєння псевдокісти.

Останніми роками перевагу надають малоінвазивним втручанням: черезшкір- ному зовнішньому дренуванню псевдокіст ПЗ під контролем сонографії або КТ. Застосовують також ендоскопічне дренування псевдокіст у просвіт шлунка або два­надцятипалої кишки. Однак ендоскопічну цистогастростомію і цистодуоденостомію через значний відсоток ускладнень (перфорація стінки кісти, кровотечі) застосову­ють рідше. За неможливості виконати малоінвазивні оперативні втручання прово­дять зовнішнє дренування псевдокісти загальноприйнятими методами.

Основні етапи операції: доступ — верхньосерединна лапаротомія, повноцінна ревізія підшлункової залози, кісти та прилеглих органів, пункція кісти з досліджен­ням вмісту на амілазу з обов'язковим цитологічним і бактеріологічним досліджен­ням, експрес-біопсія стінки кісти, видалення гною, секвестрів, введення в кістозну порожнину двопросвітної або двох силіконових дренажних трубок, герметизація розкритої порожнини кісти і, за можливості, формування каналу для дренажних трубок з великого чепця, виведення дренажів через контрапертуру на передню че­ревну стінку найкоротшим шляхом, промивання порожнини кісти антисептичними розчинами, додаткове дренування черевної порожнини за допомогою страхувальних дренажів, накладення пошарових швів на рану. У III стадії використовують внут­рішнє дренування кісти. Частіше виконують цистоєюностомію на виключеній петлі тонкої кишки за Ру. Довжина ізольованої петлі порожньої кишки, виключеної У-по- дібним анастомозом за Ру, має бути не меншою 25-30 см для запобігання рефлюксу кишкового вмісту в порожнину кісти. Ширина цистоєюноанастомозу — не менше 4-5 см. Перевагу надають внутрішньовузликовим однорядним швам. Рідше засто­совують цистоєюностомію з додатковим ентеро-ентероанастомозом за Брауном і за­глушкою привідної петлі за Шалімовим. Цистогастростомію та цистодуоденостомію нині практично не застосовують через можливе виникнення ускладнень (інфікуван­ня кісти, арозивні кровотечі). Марсупіалізацію (розкриття та пришивання кісти до пристінкової очеревини та шкіри) використовують нечасто (при нагноєнні кісти в тяж­кохворих із сепсисом).

У IV стадії виконують зовнішнє та внутрішнє дренування кісти та радикальні операції:

а) енуклеацію кісти (вдається виконати дуже рідко);

б) дистальну резекцію ПЗ з кістою.