Класифікація:

І. Вроджені кісти ПЗ:

1. Дермоїдні кісти.

2. Тератоїдні кісти.

3. Вроджені аденоми.

4. Фіброзно-кістозна дегенерація.

5. Полікістозна дегенерація.

   2. Запальні кісти:

      1. Псевдокісти.

      2. Ретенційні кісти.

   3. Травматичні кісти:

      1. Унаслідок безпосереднього ушкодження залози.

      2. Унаслідок непрямого ушкодження залози.

   4. Паразитарні кісти:

      1. Ехінококоз залози.

      2. Цистицеркоз залози.

   5. Неопластичні кісти:

      1. Кістаденоми.

      2. Кістаденокарциноми.

      3. Кавернозні гемангіоми.

      4. Кістозні епітеліоми.

Патоморфологічно кісти поділяють на:

1. Справжні.

2. Псевдокісти.

За клінічним перебігом псевдокісти поділять на гострі, підгострі та хронічні.

За тяжкістю перебігу — на прості (неускладнені) та ускладнені.

Симптоматика і клінічний перебіг. У хворих із кістозними ураженнями ПЗ мо­же виникати біль різного характеру й інтенсивності (тупий, постійний, нападо- подібний та оперізувальний). Локалізується він найчастіше в правому підребер'ї, підчеревній ділянці (кіста головки та тіла залози), лівому підребер'ї (кіста хвоста ПЗ). Біль іррадіює в спину, ліву лопатку, плече та хребет.

Характерними є диспептичні порушення: нудота, блювання та відрижка.

Синдром функціональної недостатності ПЗ проявляється розладами екзо- й ен­докринної функції та залежить від ступеня ураження органа. Типовими є нестійкі випорожнення, змінення проносів закрепами, стеато- та креаторея, розвиток вто­ринного діабету.

Компресійний синдром виникає внаслідок стискання сусідніх органів. Клінічно компресія органів травного тракту проявляється повною або частковою непрохід­ністю загальної жовчної протоки (механічна жовтяниця), ворітної вени (портальна гіпертензія), селезінкової вени (спленомегалія).

Під час огляду у хворих із великими кістами спостерігають асиметрію живота в епі- і мезогастральній ділянках. Під час пальпації живота виявляють пухлино­подібне утворення щільно-еластичної консистенції з рівною поверхнею, нерухомий і малоболючий. За допомогою сонографічного дослідження виявляють ехонегатив- не утворення з чіткою капсулою, визначають локалізацію та розміри кісти.

Контрастне рентгенологічне дослідження шлунка та дванадцятипалої кишки із сульфатом барію при кісті головки ПЗ дає змогу виявити відтискання воротарного відділу шлунка вгору та розведення «підкови» дванадцятипалої кишки (при релак­саційній дуоденографії в умовах штучної гіпотонії). Якщо кіста локалізується в ділян­ці тіла залози, відзначають зміщення шлунка допереду і вгору або вниз, зближення його стінок, відтискання дуоденального переходу та петель тонкої кишки вниз і впра­во; у боковій проекції — збільшення відстані між шлунком і хребтом. Кіста, що лока­лізується в ділянці хвоста залози, зміщує шлунок допереду і вгору, вліво або вправо.

Холецистохолангіографія дає змогу виявити калькульозний холецистит і хо- лелітіаз.

За допомогою ЕРХПГ виявляють змінену та деформовану, рідко розширену, панкреатичну протоку, в окремих випадках можна спостерігати заповнення порож­нини кісти контрастною речовиною.

КТ дає змогу виявити скупчення рідини, обмежене капсулою різної щільності та товщини.

Лабораторні дослідження виконують для встановлення гіперамілаземії, гіпе- рамілазурі, стеато- та креатореї, інколи — гіперглікемії та глюкозурії.

Клінічний перебіг кіст ПЗ залежить від їх виду, локалізації, розміру, стадії фор­мування й ускладнень.

Виділяють чотири стадії формування псевдокісти;

1. стадія (триває 1-1,5 міс) — в центрі запального процесу-інфільтрату в чепце­вій сумці утворюється порожнина розпаду, яка захоплює прилеглі тканини.

2. стадія (2-3 міс) — характеризується початком формування капсули псев­докісти. Кіста пухка, несформована, гострі запальні явища в ній стихають.

3. стадія (3-12 міс) — завершення формування капсули псевдокісти. Остання зрощена з прилеглими органами.

4. стадія (починається через рік після виникнення кісти) — відмежування кісти. Кіста рухома, легко виділяється зі спайок із прилеглими органами.

Ретенційні кісти виникають у разі закриття просвіту панкреатичної протоки (конкременти, склерозування). Внутрішня поверхня такої кісти вистелена епітелі­єм. Характерними є больовий синдром, порушення екзокринної функції залози.

Травматичні кісти належать до псевдокіст, які мають такі самі перебіг і клініку, як і запальні псевдокісти.

Паразитарні кісти (ехінококові, цистицеркозні) є казуїстикою. У таких хворих позитивні проба Кацоні та серологічна реакція Вейнберга.

Варіанти клінічного перебігу справжніх і несправжніх кіст залежать від їх уск­ладнень.

Перфорація у вільну черевну порожнину. Характерна клініка розлитого пери­тоніту. Виникають різкий біль у животі, позитивні симптоми подразнення очеревини, можливий шоковий стан внаслідок подразнення очеревини панкреатичним соком.

Перфорація у шлунок, дванадцятипалу, тонку, рідше товсту, кишку супро­воджується зменшенням кісти в розмірах або повним її зникненням, іноді з'явля­ється пронос.

Нагноєння кісти супроводжується посиленням болю, підвищенням темпера­тура тіла, наростанням лейкоцитозу.

Арозивні кровотечі виникають раптово та супроводжуються симптомами внут­рішньої кровотечі (виражена загальна слабість, запаморочення). Об'єктивно спос­терігають блідість шкіри та слизових оболонок, холодний липкий піт, тахікардію й анемію.

Механічна жовтяниця виникає внаслідок компресії кістою термінального від­ділу холедоха. Виявляють жовтяничне забарвлення шкіри та слизових оболонок, ахолічний кал, темну сечу, гіпербілірубінемію, підвищення рівня АЛТ та АСТ.

Портальна гіпертензія розвивається внаслідок тривалого стискання кістою ворітної вени. При цьому спостерігають асцит, варикозне розширення вен стравохо­ду та шлунка, помірну жовтяницю.

Реактивний ексудативний плеврит частіше виникає в лівій плевральній по­рожнині, де виявляють ексудат із високим вмістом амілази.

При малігнізації стінки кісти специфічні симптоми відсутні, діагноз встанов­люють під час операції (експрес-біопсія стінки кісти).

Діагностична програма:

1. Анамнез.

2. Біохімічний аналіз крові (амілаза, цукор, білірубін).

3. Аналіз сечі на діастазу.

4. Копрограма.

5. Сонографія.

6. Контрастна рентгенографія шлунка та дванадцятипалої кишки (релак­саційна дуоденографія).

7. ЕРХПГ.

8. КТ.

Диференційна діагностика.

Диференціювати кісти ПЗ найчастіше доводиться від пухлин черевної порож­нини та заочеревинного простору.

Рак ПЗ. Для ракової ПЗ характерні синдром «малих ознак» (дискомфорт у під­черевній ділянці, втрата апетиту, загальна слабість), постійний тупий біль, не пов'яза­ний із вживанням і складом їжі, жовтяниця (рак головки залози), симптом Курвуазьє (збільшений неболючий жовчний міхур). Біль при кістах ПЗ частіше пов'язаний з порушеннями дієти, він не постійний; в анамнезі — перенесений деструктивний панкреатит, травми залози. Допомагають у встановленні діагнозу сонографічне до­слідження, ЕРХПГта КТ.

Пухлини заочеревинного простору тривало перебігають безсимптомно, клініка проявляється при значній компресії сусідніх органів. Виникають нудота, блювання, хронічна кишкова непрохідність, дизуричні розлади. Клініка кіст ПЗ, навпаки, ви­ражена в ранніх стадіях. Характерними є больовий, диспептичний синдроми, синд­ром екзо- та ендокринної недостатності залози. Біль пов'язаний із вживанням їжі та алкоголю.

Аневризма черевної аорти. Для неї характерні тупий, невизначений біль у жи­воті, який не пов'язаний із вживанням їжі, пульсуюче утворення в животі, аускуль- тативно — систолічний шум над ним. Аортографія дає змогу підтвердити діагноз.

Кіста брижі тонкої кишки перебігає безсимптомно, пальпаторно — рухлива, легко змінює положення в животі. Кісти ПЗ практично нерухомі, їм притаманні ха­рактерний біль, анамнестичні та лабораторні дані.

Кіста печінки має тривалий безсимптомний перебіг. Біль з'являється в разі її інфікування. Нехарактерними для зазначеної патології є симптоми, які відзначають при кістах ПЗ (біль, пов'язаний з вживанням жирної їжі, алкоголю, гіперамілаземія, діастазурія). Топічну діагностику здійснюють при УЗД, сцинтиграфії, КТ.