Медіакратія як "геополітичний" фактор
Ів Лакост поставив своїм завданням привнести в геополітику новітні критерії, властиві інформаційному суспільству. Найбільшим значенням серед інформаційних систем, котрі прямо впливають на геополітичні процеси, володіють засоби масової інформації, особливо телебачення. У сучасному суспільстві домінує не концептуально-раціональний підхід, а яскравість "образу" ("іміджу"). Політичні, ідеологічні та геополітичні погляди формуються у значної частини суспільства виключно на підставі телекомунікацій. Медіатичний "образ" є атомарним синтезом, в якому зосереджені відразу кілька підходів: етнічний, культурний, ідеологічний, політичний. Синтетична якість "іміджу" зближує його з тими категоріями, якими традиційно оперує геополітика.
Інформаційний репортаж з якоїсь гарячої точки, про яку нічого не відомо, наприклад, жителю капітолії, повинен за найкоротший час представити географічний, історичний, релігійний, економічний, культурний, етнічний профіль регіону, а також розставити акценти відповідно до вузько заданої політичної мети. Таким чином, професія журналіста (особливо тележурналіста) зближується з професією геополітика. Мас-медіа в сучасному суспільстві відіграють вже не чисто допоміжну роль, як раніше, але стають найпотужнішим самостійним геополітичним чинником, здатним чинити сильний вплив на історичні долі народів.
"Прикладна геополітика" не геополітика
Прикладна або "внутрішня геополітика", яка розвивається Івом Лакостом, а також іншими великими фахівцями, зокрема Мішелем Коренманом, Поль-Марі де ля Горсом і т.д., характерна для сучасної європейської політології та свідомо уникає концептуальних узагальнень і футурологічних розробок. У цьому принципова відмінність усього цього напряму, особливо розвиненого у Франції та Італії, від власне атлантистських і мондіалістських шкіл, що знаходяться в США і Англії.
Прикладна геополітика зберігає з історичною, довоєнною геополітикою набагато менше зв'язків, ніж атлантизм і мондіалізм, не кажучи вже про "континентуалістські" традиції. Це чисто аналітична, політологічна, соціологічна методика і не більше того. Тому між нею і планетарними глобальними проектами власне геополітиків слід робити різницю. По суті, мова йде про дві дисципліни, які зближує тільки термінологія і деякі методи. Ігноруючи геополітичний дуалізм, вважаючи його або подоланим, або несуттєвим, або просто таким, який виходить за кадри основного предмета вивчення, "прикладна геополітика" перестає бути геополітикою у власному розумінні цього слова і стає лише різновидом статистико-соціологічної методики.
Реальні ж геополітичні рішення і проекти, пов'язані з долею Європи і народів, що населяють її, розробляються в інших інстанціях, пов'язаних зі стратегічними центрами атлантизму та мондіалізму. Так, проект європейської інтеграції був вироблений виключно зусиллями інтелектуалів, які співпрацювали в "Тристоронньою комісією", тобто в мондіалістській наднаціональній організації, яка не має ані суворого юридичного статусу, ані політичної легітимності. Француз Жак Атталі розвивав свої геополітичні теорії, грунтуючись на даних саме цієї організації, членом якої він був, а не на підставі "прикладної" геополітики сучасної європейської школи.