4. Інформаційна структура повідом­лення

4.1. Загальна структура повідомлення

Структуру повідомлення М можна записати як множину, а точніше кортеж, образів:

(5)

M=<0₁,0₂,0₃...0_k...0_k+s...0>,

де О. — образ повідомлення, а і — його порядковий номер (і = 0,1,2,3 ... її). Для випадку, коли і = О, маємо порожнє повідомлення.

Образи повідомлення можуть певним чином об’єднуватися й утворювати групи. Уточнення таких об’єднувань та утворень груп для знакових і незнакових повідомлень подано нижче в розділах 4.2 і 4.3.

Для деяких потреб (наприклад, вимірювання ентропії повідомлення, оціню­вання кількості нової контекстої інформації тощо) будемо виділяти ліво- та право-сторонній контексти повідомлення. Дамо їм таке означення. Припустімо, що отримувач повідомлення розпізнає образ повідомлення О_г Тоді лівостороннім контекстом буде частина повідомлення M_L = <O₁,O₂,O_}...O_k>,a правосторонним— частина повідомлення M_R = <O_k+1... O_k+s... O>.

4.2. Структура знакового (вербального) повідомлення

4.2.1. Інформаційні одиниці й рівні

Знакова інформація завжди є конвенціональною, тобто такою, що передбачає угоду між передавачем і приймачем інформації про способи позначення фрагментів світу певними кодовими образами. Адже системи-приймачі, які сприйматимутьінформацію, повинні завжди мати змогу віднести її до тих самих фрагментів світу, що й системи-передавачі. В електронних кібернетичних системах такі кодові образи мають цифрову форму (їх подають у формі ланцюжків байтів з відповідними значен­нями).

Кожне вербальне повідомлення містить не один, а кілька рівнів¹, найнижчим із яких є знак (тут під знаком маємо на увазі тільки слово, а не літери чи звуки, які в мовознавстві для своїх цілей також розглядають як знаки).

На нашу думку, в структурі повідомлення доцільно виділити три рівні: поменш, сентенцій та сюжету. Таке виділення повністю відповідає рівням логічного аналізу тексту, де також виділяють три рівні (понять, тверджень та виведень).

Для порівняння вкажемо, що з позицій лінгвістики в повідомленні виділяють вісім рівнів: фонем (літер), морфем, слів, словосполучень, речень, надфразних єдностей, блоків та дискурсу. Проте така ієрархія поки що не може бути використана для потреб теорії інформації, оскільки є надто складною. Тому уточнимо, що вказані нами вище інформаційні рівні відповідатимуть таким рівням лінгвістичного аналізу як рівні слів, речень і дискурсу (тут дискурс — це множина речень, що утворює єдине ціле — текст).

На кожному з інформаційних рівнів виділимо такі одиниці інформації як номени (у мові їм відповідають слова (знаки), а в логіці — поняття), сентенції (у мові їм відповідають прості речення з одним присудком², іншими словами — одним предикатом, а в логіці — твердження) і сюжети (у мові їм відповідають надфразні єдності, блоки й дискурс, а в логіці — виведення та їх ланцюжки).

Відповідність між термінами, вживаними в різних науках, і термінами, використа­ними в цій роботі, подана в табл. 1. Проте використання пропонованих тут термінів зовсім не обов’язкове: при певних домовленостях щодо термінології можна вико-

Таблиця 1 Відповідність термінів лінгвістики, логіки й інформології

Рівень	Наука
	лінгвістика	логіка	інформологія
Найнижчий	слово	поняття	номен
Середній	просте речення з одним присудком	твердження	сентенція
Найвищий	надфразна єдність, блок, дискурс	виведення чи їх ланцюжок	сюжет

ристовувати й традиційні терміни—слово, речення (маючи на увазі лише просте) й текст.

Дамо кілька наслідків, що випливають із означення інформації та введених одиниць структури вербальних повідомлень.

Наслідок 1. Оскільки будь-який простий розпізнаний образ є інформацією, то й будь-який складний образ (номен) також є інформацією.

Наслідок 2. Оскільки сентенції складаються з номенів, які є інформацією (наслідок 1), а також синтаксичних зв’язків між ними, які мають свої образи, то й сентенції також є інформацією.

Наслідок 3. Оскільки сюжет складається з сентенцій, які є інформацією (наслідок 2), а також граматикотекстових зв’язків між ними, які мають свої образи, то й сюжети також є інформацією.

Коли тепер порівняти подане нами означення інформації як розпізнаного образу та його похідних (номена, сентенції, сюжету) з означенням, вказаним на початку розділу 2 („певні відомості, сукупність якихось даних, знань і т. ін.”), то стане очевидно, що наше означення стоїть значно ближче до нього, ніж інші.