3. Образи та інформація в кібернетичних системах

3.1. Кібернетичні системи

Найперше вкажемо, що інформація є лише там, де є процеси керування, а, отже, кібернетичні системи¹. Там, де кібернетичних систем нема (наприклад, у неживій природі), інформації не існує. Тому відбиток коліс автомобіля на ґрунтовій дорозі — це лише відображення, але не інформація (інформацією цей відбиток може бути лише для кібернетичних систем—живих істот, комп’ютерів тощо).

Кібернетичними будемо називати такі дві основні групи систем:

1. електронні кібернетичні системи (наприклад, пристрої постійного запам’ятовування з записаними в них програмами, найрізноманітніші програми чи їх комплекси, що функціонують на базі комп’ютерної техніки);

2. біологічні кібернетичні системи (наприклад, усі живі істоти, в тому числі й люди).

Внесемо також обмеження щодо аналізованих кібернетичних систем, а саме: до їх числа не будемо відносити електромеханічні та інші нецифрові й небіо-логічні системи.

Типова кібернетична система має один чи кілька сканерів, через які отримує потрібну їй інформацію. Сканери мають сенсорну пам’ять, у якій на короткий час, що потрібний лише для розпізнавання, можуть зберігатися відображені образи фрагментів світу.

Кібернетичні системи мають також коротко- та довготривалу пам’ять. Пам’ять має ділянки, що містять:

1. масив еталонних незнакових образів’,

2. масив кодових й еталонних знакових образів’,

3. масив кванторів та масив елементарних синтаксичних структур твердження’,

4. масив програм розпізнавання’,

5. зарезервоване місце для зберігання інформації про розпізнані образи (банк інформації, порожній або частково заповнений).

Вміст цих ділянок утворює внутрішню інформацію системи: відображену (існує недовго, часто лише під час сприймання); еталонну, або значеннєву (при частому використанні зберігається, як правило, постійно); розпізнавальну, або програмну (при частому використанні зберігається довго); банкову (при частому використанні зберігається довго).

Цікавим є питання про генезис (походження) еталонних образів у кібернети­чних системах. Стосовно цього зауважимо лише, що — коли відкинути привнесен­ня їх іззовні іншими системами — еталонні образи виникають у кібернетичних системах поступово, шляхом навчання на основі розпізнавання суттєвих ознак відо­бражених образів. Повторюючись, ці суттєві ознаки й утворюють у системах ета­лонні образи.

Кібернетичні системи, зокрема відкриті, тобто здатні до самонавчання на основі надходження інформації ззовні, повинні вміти:

отримувати;

посилювати;

кодувати й декодувати;

запам’ ятовувати;

передавати;

комбінувати;

виконувати сигнали¹.

3.2. Образи та їх види

Образ є базовим поняттям пропонованого підходу до інформації, а тому може бути означений засобами лише інших наук. Так, йому можна дати такі означення:

а) з позиції фізики: образ — це фізичний сигнал чи їх множина;

б) з позиції філософії: образ — це відображена різноманітність;

в) з позиції кібернетики: „образ... — сукупність вхідних сигналів, що мають деякі спільні властивості”.

Сигнал може бути не тільки електричний, а й хімічний, механічний, аудіаль-ний, візуальний, гравітаційний тощо.

Сигнали відображають один виділений об’єкт, процес, ознаку тощо, які є в аналізованому кібернетичною системою фрагменті світу². Потрапляючи в сенсо­рну пам’ять скануючих пристроїв кібернетичних систем, сигнали повинні пройти процес первинного декодування. Із врахуванням сказаного використовуватимемо таке означення: образ—це множина вхідних сигналів, що відображають один фраг­мент світу й записані в сенсорну нам ‘ять скануючого пристрою кібернетич­ної системи.

На зв’язок образів з відображенням (не тільки як філософським поняттям, а й як операцією над множинами) сказано в літературі: „Поняття інформації за змістом (за смислом, семантичне) зводиться до наявності відображення множини об’єктів (фактів, станів) зовнішнього світу в множину повідомлень, реалізованих символами фізичного алфавіту сигнала [в кібернетичній системі. — П. 3.]. Відображення це може бути в загальному випадку неоднозначним в обидві сторони”³. Звідси— на­явність у мові (а) омонімів, (б) синонімів, (в) відсутність у кібернетичних системах образів для певних фрагментів світу, а також (г) відсутність певних фрагментів світу для наявних у кібернетичних системах образів.

Подамо найзагальнішу класифікацію образів.

» За ступенем різноманітності: образи порожні (приклад: вид у перископ підводного човна суцільного туману; ступінь різноманітності — нуль) та повні (яблуко; ступінь різноманітності — більший нуля). » За наявністю змін у часі: образи статичні (фотографія) й динамічні (відео-

сюжет).

» За типом відображуваного світу: образи реального (портрет відомого історичного діяча), псевдореального (портрет вигаданого героя з будь-якого художнього роману), ірреального (триголовий змій з „Казки про Котигорошка”) та невизначеного світів (наприклад, деякі твори М. Гоголя чи М. Булгакова, у яких дії відбуваються послідовно то в реальному, то в псевдореальному, то в ірреальному світах).

» За кількістю задіяних каналів: образи ординарні, для отримання яких задіяно один канал (письмовий текст), та комплексні, для отримання яких вико-

ристовують кілька каналів [яблуко’, у людини задіяно зоровий (візуальний), тактильний, нюховий та смаковий канали отримання інформації].

» За ступенем повноти: образи повні (ціле яблуко, фігура людини) та „над­щерблені” (пів’яблука, чверть яблука, скульптурне погруддя тощо).

» За типом фрагментів світу: образи об’єктів матеріальних (яблуко) та ідеаль­них (наука, точка в просторі).

» За ступенем похідності: образи первинні (яблуко) та похідні (при позначенні образу яблука літерою „А” маємо похідний образ другого ступеня похід­ності).

» За ступенем агрегованості: образи прості (відображення яблука на сітківці ока людини; певною мірою фотографія яблука) й складні—знаки (саовояблуко’, кодовий образ (код) типового слова позначає одночасно два образи (еталонний та відображений), а також посилання на фрагмент світу)¹.

» За наявністю опису змін між об’єктами (лише для складних образів): образи нефункціональні (іменники, прикметники тощо) та функціональні (діє­слова, віддієслівні частини мови).

» За сферою використання кодових образів: спілкування людей (кодові образи слів), дорожний рух (кодові образи дорожних знаків), радіотехніка (кодові образи радіотехнічних комплектуючих) тощо.

Далі розглядатимемо переважно лише прості візуальні, а також складні лінгвіс­тичні образи—слова, оскільки вони творять мову, що є основним носієм інформації в суспільстві.

Що стосується літературних образів, про які в цій роботі майже не йтиме мова, то коротко про них буде сказано в розділі 11.