7.4.4. Реципієнтська інформація

Реципієнтську інформацію, як і контекстну, оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно реципієнтського банку інформації. Такий банк утворюють із номенів, якими користується обрана реципієнтська аудиторія.

Щоби виміряти кількість нової реципієнтської інформації в кожній/’-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є в/-й сентенції стосовно реципієнтського банку інформації. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в реципієнтському банку інформації (відома реципієнтська інформація); б) нові, в яких вжито 1,2,3 ...п номенів, відсутніх у реципієнтському банку інформації (нова реципієнтська інформація) (рис. 11, а).

Щоби підрахувати кількість нової реципієнтської інформації у всьому повідомленні, треба підсумувати кількість цієї інформації в усіх сентенціях пові­домлення (рис. 11, б)

На нинішньому етапі розвитку лінгвістики й кібернетики застосувати оці­нювання кількості нової реципієнтської інформації в сентенції та повідомленні мож­ливо лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. Оцінимо кількість нової реципієнтської інформації у поданому вище (із Марка Твена) прикладі. Для цього приймемо, що реципієнтом цього репорта­жу є дошкільнята—діти трьох ... чотирьох років (із простим банком інформації). Приймемо також, що в їх словниковому запасі відсутні слова понеділок, вівторок, середа, четвер, п ‘ятниця, субота, неділя. Тоді в цьому повідомленні в кожній сентен­ції кількість нової реципієнтської інформації рівна одиниці, а її сумарна кількість — семи (рис. 12). Коли б реципієнтами повідомлення були учні 11-го класу, кількість нової реципієнтської інформації дорівнювала б нулю для кожної сентенції та для цього репортажу в цілому (адже учні 11-го класу, звичайно, мають у своєму словни­ковому запасі назви днів тижня).

Оцінка кількості нової інформації -

Нова

j реципієнтська і інформація

І

Рис. 11. Діаграма для оцінювання новизни реципієнтської інформації: а—оцінювання поточного речення; б — оцінювання всього повідомлення

Примітка. Приклад реципієнтського банку інформації для учнів сьомого класу (навчальна література) — множина всіх слів, вжитих у шкільких підручниках від першого до шостого класу.

У повідомленні нова реципієнтська інформація в сентенціях «пульсує» порціями різної величини («квантами»). Як правило, вона доволі рівномірно розподілена в сентенціях повідомлення. Це означає, що сумарна кількість нової реципієнтської інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції повинна постійно зростати. Проте порівняно з контекстною інформацією, за нашою гіпотезою, її сумарна кількість є меншою, а темп прирощення — нижчий.

74

_ Номер речення

Рис. 12. Оцінка кількості нової реципієнтської інформації у повідомленні із семи сентенцій

Трудність оцінювання кількості нової реципієнтської інформації полягає, зокрема, в тому, що банки інформації реципієнтських аудиторій є динамічними (змінними в часі) та нечіткими (тут і далі — в розумінні теорії нечітких множин).

У зв’язку з динамічністю банків інформації треба сказати, що в засобах масо­вої інформації їх необхідно створювати для невеликої кількості груп реципієнтів, наприклад, для школярів (1) молодших, (2) середніх та (3) старших класів, (4) людей, які не мають вищої освіти, (5) студентів університетів, (6) людей, які мають вищу освіту, та (7) науковців¹. Звичайно, в окремих випадках поділ на групи реципієнтів повинен бути значно детальнішим (так, під час редагування навчальної літератури

¹ Такі поділи на сім груп, як правило, використовують у видавничій практиці при визна­ченні складності тексту (див., наприклад: Severin W. J., Tankard J. W. Jr. Communication Theories. 2-d ed. New York, London: Longman, 1988. P. 69-87). При цьому реципієнтів з вищою освітою іноді стосовно будь-якої теми додатково ділять на фахівців і нефахівців.

75

для середньої школи треба утворювати банки інформації для кожного молодшого класу окремо). Наповнення банків інформації доречно змінювати не частіше, ніж раз на рік (це випливає, зокрема, з річного планування навчального процесу в середній та вищій школах). Що стосується нечіткості, то тут доречно використовувати прийом, який передбачає включення номена в банк інформації за умови, коли він є в банку інформації не менше, ніж 80% реципієнтів певної реципієнтської аудиторії.

У наш час банками інформації реципієнтів можуть служити словники-мінімуми¹. їх укладання є доволі тривіальним завданням. Так, у видавництвах, що публікують навчальну літературу для школи, слід укласти:

а) словник слів, використаних у підручниках для 1 -го класу (банк інформації реципієнтів 1-го класу);

б) словник слів, використаних у підручниках для 2-го класу, плюс банк інфор­ мації реципієнтів 1-го класу (банк інформації для реципієнтів 2-го класу);

в) словник слів, використаних у підручниках для 3-го класу, плюс банк інфор­ мації реципієнтів 2-го класу (банк інформації реципієнтів 3-го класу) і т. д.

Такий наближений метод надійно „працює” для підручників іноземної мови. У роботі А. В. Зубова² вказано, що в підручниках іноземних мов відношення кількості нових слів до всіх слів уроку повинно перебувати в межах 1,5 ... 5,0%, а оптимально 3,6% (цей показник доречно називати коефіцієнтом новизни повідом­лення)³ . При цьому відношення відомих слів уроку до всіх слів, що є в банку інфор­мації реципієнта, може перебувати в межах⁴ 23,7 ... 25,4% (цей показник доречно називати коефіцієнтом адаптованості повідомлення).