69. Охарактеризувати регіон як важливу ланку територіального членування України.

70. Розкрити основні цілі регіональної економіки.

71. Охарактеризувати основні показники рівня розвитку регіонів України.

72. Висвітлити динаміку регіонального розвитку України.

73. Типізація економічних районів України за рівнем їх розвитку.

74. Визначити місце і спеціалізацію економічних районів в системі територіального поділу праці.

75. Розкрити сутність основних суспільно-територіальні властивостей регіону.

76. Висвітлити методичні підходи до визначення фінансової стійкості регіону.

Здатність регіональних соціо-еколого-економічних систем ефективно функціонувати та стійко розвиватися залежить від рівня фінансової спроможності регіонів, які на сьогоднішній день різняться суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Тому регіони України повинні неодмінно контролювати рівень своєї фінансової спроможності, а для цього необхідні систематичні оцінки її рівнів. Це вимагає ідентифікації тих аспектів фінансової спроможності, які є найважливішими для удосконалення функціонування економіки регіону та стимулювання економічного зростання. Таким чином, для управління економічними, соціальними й екологічними процесами на регіональному рівні важливим є визначення рівня фінансової спроможності регіону. Загалом під фінансовою спроможністю мається на увазі стан і рівень забезпечення інтересів. Вона визначається власними можливостями суб’єкта. З одного боку, фінансова спроможність – це конкретний стан соціально-економічної системи, за якого вона задовольняє економічні, соціальні й екологічні потреби та задовольнятиме їх у майбутньому, а з іншого боку, фінансова спроможність – це передумова виникнення нових можливостей розвитку, забезпечення конкурентоспроможності. Так, фінансова спроможність регіону передбачає його здатність забезпечувати гідні умови для розвитку, які базуються на можливості суб’єктів регіональних відносин спільно формувати та реалізовувати фінансову стратегію забезпечення сталого регіонального розвитку, залучати до цього процесу наявні та потенційні фінансові ресурси регіону в даному періоді для фінансування економічних, соціальних і екологічних програм розвитку, встановлювати максимальні та раціональні напрямки їх розподілу та використання.

77. Охарактеризувати податкоспроможність областей України.

Податкоспроможність є ключовою у фінансовому плані категорією, кількісні виміри якої відображають можливості регіону щодо виділення в бюджет країни грошових ресурсів після задоволення потреб власних відтворювальних процесів. Оскільки для економічного зростання регіону і країни в цілому необхідно не просте, а розширене відтворення для нарощування національного багатства та всіх процесів життєдіяльності суспільства. Під середньою по областях податкоспроможністю треба розуміти обсяг доходів в межах України, що може бути об’єктом оподаткування закріпленими за громадами податками і припадає на одиницю адміністративно- територіального утворення (одну область). Ті громади, що мають доходи, нижчі рівня середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на відповідному рівні. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передати державі (критерії віднесення регіонів до групи “бідних” і “багатих”, а також місцевих бюджетів до категорій “донорів”, “реципієнтів” і “нейтралістів”

 

78. Надати характеристику інвестиційному процесу в регіонах України.

На сьогодні збільшення обсягів інвестиції є передумовою поступового відновлення економічного зростання шляхом формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні та її регіонах. Розвиток інвестиційного потенціалу країни та її регіонів, зниження инвестиційних ризиків створюють сприятливі умови для підвищення конкурентоспроможності економіки України. Це забезпечить розширення, розвиток та зміну структури виробництва; відновлення основних виробничих фондів; підвищення технологічного рівня виробництва й умов праці тощо.

Провідними сферами за обсягами залучення інвестицій в основний капітал залишаються: промисловість – 28,94 млрд грн, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 12,14 млрд грн, діяльність транспорту і в’язку – 11,90 млрд грн [7]. Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких у І кварталі 2011 р. освоєно 62,4% капіталовкладень. Частка залучених і запозичених коштів, у тому числі кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 16,1%. За рахунок державного та місцевих бюджетів здійснено 6,8% інвестицій в основний капітал. Частка коштів населення на будівництво власного житла становила 8,5% усіх капіталовкладень. За регіонами України спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та інвестицій в основний капітал.

79. Визначити процесу регіоналізації соціально-економічного розвитку України.

Економічні процеси у ринковому господарстві звичайно розвиваються нерівномірно, що вимагає адекватного відображення зростаючої поляризації господарських процесів у положеннях економічної теорії. Фундаментальні транзитивні перетворення, яких зазнає наше суспільство на сучасному етапі розвитку, різко поглибили диференційований характер соціально-економічних зрушень в Україні, що найбільш чітко проявляється в регіональній економічній динаміці. Теоретичне бачення суперечливого змісту регіоналізації національного господарства в умовах перехідної економіки пов’язано, зокрема, з необхідністю усвідомлення об’єктивності регіоналізації як закономірності ринкового порядку та вироблення в межах такого підходу загальнонаціональної стратегії розвитку і зростання.

У зв’язку з цим, серед найважливіших задач, що мають ініціювати подолання глибокої економічної кризи в Україні і вихід її економіки на траєкторію сталого економічного зростання, особливе місце слід відвести формуванню національних полюсів зростання — структуроформуючих галузевих пріоритетів. Процес формування полюсів зростання має відбуватися у руслі загальновизнаних науково-практичних підходів, передусім на основі програмного будівництва економіки з опорою на розвиток вузлових елементів. Свого часу концепція поляризованого розвитку в економічній теорії розроблялася для пояснення нерівномірної динаміки господарства в умовах ринку. Її запровадження в Україні могло б відіграти важливу роль у становленні ринкових основ економічної системи, як це мало місце у провідних країнах світу, сприяти успішній трансформації структури господарства старопромислових регіонів національної економіки та започаткувати надійні підвалини трансформаційного реформування.

80. Визначити основні принципи регіональної політики.

ДРЕП-сукупність організаційно-правових та економічних за-ходів спрямованих на стимулювання еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього природного середовища, вдосконале-ння територіальної організації суспільства

.Основними цілями є: 1) Стоврення необхдних правових та економічних ум-ов з метою забезпечення кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-економ. Розви-тку, екологічної безпеки, задовоелння матеріальних і культурних потреб населення;2) Примноження нац. Багатства України на основі еф-ективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В економічній сфері-ефективний розвиток і раціональне роз-міщення ПС, використання переваг територіального поділу праці та економічного кооперування в-ва, розвиток міжрегі-ональних економічних _в’язків. У соціальній сфері- підви-щення добробуту і забезпечення необхідних умов життєдія-льності населення, реалізації права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення приро-дно-господарської збалансованості регіонів, охорона навко-лишнього середовища та відтворення природних ресурсів.

Прешочергові завдання: 1)Створення нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів; 2)Забезпечення раціональної системи природокорис-туваня у регіонах; 3)Розроблення та реалізація державних програ соц.-економ. розвитку окремих регіонів; 4)Сприяння формуванню регіональних ринків, ство-ренню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах; 5)Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжна-родного співробітництва регіонів, насамперед з державами - колишніми республіками СРСР.