
- •39.Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
- •40.Роль місцевих фінансів в економічній системі держави
- •41.Зміст і роль соціальних позабюджетних фондів
- •43. Вітчизняна практика функціонування соціальних позабюджетних фондів
- •44. Становлення та розвиток соціальних позабюджетних фондів
- •45. Поняття суб’єкта господарювання. Класифікація суб’єктів господарювання
- •46.Основи організації фінансів підприємств реального сектору економіки
- •47.Фінанси організацій та установ, створених органами виконавчої влади
- •48.Фінанси некомерційних організацій – об’єднань громадян
- •49.Фінансова діяльність підприємців – фізичних осіб
- •50.Сутність, функції та завдання домогосподарств в умовах економіки ринкового типу
- •53.Функції страхування.
- •54.Класифікація страхування
- •55.Страховий ринок: суть, характерні риси. Розвиток страхового ринку в Україні.
- •56.Переваги страхування До основних переваг страхування як методу управління ризиком можна віднести:
- •57.Державна політика на страховому ринку
- •58. Фінансовий ринок, його суть та функції.
- •59. Сегментація фінансового ринку.
- •60. Інструменти, які обслуговують фінансовий ринок, та їх класифікація.
- •61.Учасники фінансового ринку.
- •62.Окреслити пріоритетні напрями розвитку фінансового ринку України
- •64.Механізм фінансового менеджменту
- •65.Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів
- •67.Особливості функціонування міжнародних фінансових інститутів.
- •70.Фінансова безпека як складова економічної безпеки держави
- •71. Механізм забезпечення фінансової безпеки держави
- •72.Фінансова система Сполучених Штатів Америки
- •73.Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини
- •74.Фінансова система Великої Британії
- •75.Фінансова система Франції
- •76.Бюджет Європейського Союзу. Бюджетний процес
- •77.Податкова політика Європейського Союзу
74.Фінансова система Великої Британії
Велика Британія — одна з найстаріших у світі країн з ринковою економікою та парламентсько-конституційною політичною системою. Формування її фінансової системи почалося у XI ст., під час утворення феодальної держави у результаті об'єднання багатьох розрізнених країн. Велика Британія — унітарна держава. її офіційна назва — Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії. До її складу входять Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія та кілька островів. Складові Великої Британії мають широкі права щодо автономії. Адміністративно країна поділена на графства та райони. Головою держави формально є монарх. Однак реальна влада знаходиться у руках уряду (кабінет) та парламенту. Центральний уряд складається приблизно з 20 міністрів, очолює його прем'єр-міністр — ключова фігура виконавчої гілки влади. Більшість членів кабінету відповідає за роботу одного чи декількох урядових відомств, які самі надають послуги або впливають на їхнє надання іншими владними структурами.
Парламент складається з двох палат — палати громад (нижня палата) та палати лордів (верхня палата). Нижню палату формують на основі загального виборчого права депутати (кількістю 650 осіб), які обираються строком на 5 років. Верхня палата формується на основі дворянської ознаки, як правило з довічним призначенням. Ключовими повноваженнями у сфері державних фінансів наділена нижня палата, оскільки її депутати є представниками народу.
У центральному уряді головною фігурою в питаннях державних фінансів є міністр фінансів (канцлер казначейства). Міністерство, яким він керує, займається одночасно:
— визначенням економічної та фінансової політики держави;
— питаннями формування доходів бюджету;
— здійсненням видаткової політики держави.
Бюджетний рік починається з 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Проект державного бюджету складає казначейство (міністерство фінансів). При розробленні бюджету враховують такі економічні показники: прогнозні темпи зростання ВВП, рівень безробіття, норми відсоткових ставок, динаміку цін, ситуацію на фондовому ринку, рівень податкових ставок та ін. Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням. За такий досить тривалий період часу (п'ять років) можливі помилки у прогнозних розрахунках, але, як свідчить практика, середня помилка не перевищує 1 % від валового національного продукту.
Проект бюджету складається з двох окремих частин — розрахунок доходів та витрат. Після розгляду та затвердження кабінетом проект подається в парламент. У жовтні — листопаді кожного року канцлер казначейства виступає у парламенті з бюджетним посланням, у якому викладаються поточний стан в економіці та державних фінансах і прогнози розвитку на середньострокову та довгострокову перспективу. Уряд також готує щорічну збірку офіційних документів про державні видатки — "Білу книгу", у якій викладає свої плани на наступні три роки. Спеціальний постійний комітет палати громад вивчає "Білу книгу" і доповідає про неї перед дебатами, під час яких парламент висловлює свої зауваження. Бюджетне послання та "Біла книга" обговорюються у парламенті.
Для вотування (розгляду-затвердження) бюджету парламент збирається на спеціальну сесію. Бюджетні права парламенту стосовно бюджетної ініціативи (можливості вносити зміни в поданий проект) є обмеженими. На практиці тільки виконавча влада може збільшити видатки державного бюджету. Проте парламент для розширення обсягів видатків може чинити політичний тиск з метою внесення необхідних поправок, а також пропонувати скорочення витрат. Головну роботу над проектом виконує нижня палата. Тут діє два комітети — із розглядів видатків і доходів. Верхня палата затверджує бюджет у цілому. Затверджений бюджет підписує королева Великої Британії (це її єдина та формальна функція у бюджетному процесі).
Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що незначну частину видатків бюджету (близько 4 % від загальної їх кількості) парламент не затверджує. Головним чином, це видатки капітального характеру.
Виконанням державного бюджету займаються казначейство, міністерства та Банк Англії — орган його касового виконання (заснований у 1694 р.).
Для Великої Британії характерним є жорсткий контроль за здійсненням бюджетних витрат (з метою їх раціональності та відповідності бюджетним призначенням). Основна мета уряду — контролювати зростання державних видатків, тому головний наголос робиться на ефективності використання бюджетних коштів. Усі відомства самостійно ретельно аналізують виконання конкретних завдань з погляду результативності.