
- •39.Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
- •40.Роль місцевих фінансів в економічній системі держави
- •41.Зміст і роль соціальних позабюджетних фондів
- •43. Вітчизняна практика функціонування соціальних позабюджетних фондів
- •44. Становлення та розвиток соціальних позабюджетних фондів
- •45. Поняття суб’єкта господарювання. Класифікація суб’єктів господарювання
- •46.Основи організації фінансів підприємств реального сектору економіки
- •47.Фінанси організацій та установ, створених органами виконавчої влади
- •48.Фінанси некомерційних організацій – об’єднань громадян
- •49.Фінансова діяльність підприємців – фізичних осіб
- •50.Сутність, функції та завдання домогосподарств в умовах економіки ринкового типу
- •53.Функції страхування.
- •54.Класифікація страхування
- •55.Страховий ринок: суть, характерні риси. Розвиток страхового ринку в Україні.
- •56.Переваги страхування До основних переваг страхування як методу управління ризиком можна віднести:
- •57.Державна політика на страховому ринку
- •58. Фінансовий ринок, його суть та функції.
- •59. Сегментація фінансового ринку.
- •60. Інструменти, які обслуговують фінансовий ринок, та їх класифікація.
- •61.Учасники фінансового ринку.
- •62.Окреслити пріоритетні напрями розвитку фінансового ринку України
- •64.Механізм фінансового менеджменту
- •65.Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів
- •67.Особливості функціонування міжнародних фінансових інститутів.
- •70.Фінансова безпека як складова економічної безпеки держави
- •71. Механізм забезпечення фінансової безпеки держави
- •72.Фінансова система Сполучених Штатів Америки
- •73.Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини
- •74.Фінансова система Великої Британії
- •75.Фінансова система Франції
- •76.Бюджет Європейського Союзу. Бюджетний процес
- •77.Податкова політика Європейського Союзу
67.Особливості функціонування міжнародних фінансових інститутів.
Отже, мета діяльності міжнародних фінансових інституцій — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.
Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють так звані Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони отримали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. проходила міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Офіційну діяльність МВФ розпочав з березня 1947 р. У1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. —• 116, у 1992 р. — 167, а на початок 2001 р. — 181, у тому числі з вересня 1992 р. і Україна. Таким чином, Міжнародний валютний фонд — валютно-фінансова організація, діяльність якої набула універсального і глобального характеру.
Функціонування МВФ регулюється Статтями Угоди — документом, який виконує роль статуту. Статтями Угоди закріплено основні цілі створення МВФ:
— розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;
— сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;
— забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення конкурентного знецінення валют;
— допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-учасницями, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
— надання кредитів країнам-учасницям в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Таким чином, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових і валютних питань. Отже, МВФ у своїй діяльності поєднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.
Для виконання своїх функцій МВФ, як й інші організації, потребує коштів. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його капітал утворюється за рахунок внесків країн — членів Фонду. Розмір внеску кожної країни залежить від двох чинників: загального обсягу емітованих "Спеціальних прав запозичення" (SDR) та частки (позиції) цієї країни у Фонді. Частка кожної країни залежить від рівня економічного розвитку та її місця у світовій торгівлі. Квота країн — членів МВФ під час Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % у національній валюті цієї країни, а із введенням в дію Кінгстонської валютної системи — ця квота становить 22,7 % у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній.