3 7.1.(2) Напрями регулювання страхової діяльності в Україні.

Три напрями держ.рег-ння: державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах: пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів; законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів); здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб. Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава має сприяти цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг. У нормативних документах враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування й загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачено шляхи реформування ринку страхування, визначено можливі напрями взаємодії та участі страховиків в обслуговуванні загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зважаючи на соціальну важливість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування до моменту зниження рівня інфляції (менш як 10 %), необхідно розглянути питання використання вільно конвертованої валюти під час здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування, зокрема, питання здійснення страхових платежів у вільно конвертованій валюті, формування математичних резервів у вільно конвертованій валюті та з метою диверсифікації ризиків розміщення резервів в активах інших категорій, не передбачених Законом України "Про страхування". Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про

37.2. страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників. Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень уповноважений орган організовує виконання актів законодавства та систематично контролює їхню реалізацію. Згідно з указом Президента від 23 листопада 2011 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. До системи органів регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України — податкове регулювання, Антимонопольний комітет — антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва — регуляторна політика, Фонд державного майна України — управління частками державного майна, Господарський суд — розгляд спірних питань у страхуванні. Основним призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

3 8.1.(2) Необхідність і методи державного регулювання страхової діяльності в Україні. Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з: 1) захистом страхувальника; 2) економічною політикою, що проводиться державою. Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика. Можна зазначити основні при­чини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:- по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та втяг­нути несправедливий дохід; - по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого; - по-третє, страхування - це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню; в-четвертих, страхування має великі можливості інвес­тиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава. Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі та непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку. До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики. Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази та 2) нагляду за страховою діяльністю. Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини

38.2. між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності. Система заходів прямого державного регулювання включає: 1) реєстрацію страхових компаній; 2) видачу ліцензій на проведення певних видів страхування; 3) здійснення контролю за діяльністю страховиків. Вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності, державний нагляд за страховою діяльністю мають бути спрямовані на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород.

39.Орган державного нагляду за страховою діяльністю в Україні, його функції та завдання. Згідно з указом Президента від 23 листопада 2011 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Основними завданнями є: розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю; 3) регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками; проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків; участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні. Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань виконує такі основні функції: веде Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків), Державний реєстр страхових та перестрахових брокерів, видає свідоцтва про включення зазначених брокерів до такого реєстру; визначає порядок реєстрації, ліцензування, ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них; здійснює реєстрацію філій страховиків-нерезидентів; затверджує перелік посередницьких послуг у сфері страхування та перестрахування; встановлює обсяги страхових зобов'язань залежно від виду договору страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя; визначає порядок та умови ведення персоніфікованого обліку договорів страхування життя; встановлює вимоги до рейтингу фінансової надійності страховиків та перестраховиків-нерезидентів; затверджує порядок реєстрації договорів перестрахування тощо.