1 .1.(2) Категорія страхового захисту та її сутність. Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду. Економічною сутністю категорії страхового захисту є страховий ризик і запобіжні заходи проти нього. Оскільки суспільне виробництво охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення. Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі: імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу; вираження втрат у натуральній або грошовій формі; об'єктивна необхідність компенсації втрат; реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події. Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем техногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту. Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового захисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

1.2. Сутність страхового захисту полягає в нагромаджені й витрачанні грошових та інших pecypciв для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків i відшкодування пов’язаних з ними втрат.  Відносини, що складаються в суспільстві з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом i нещасними випадками, мають об’єктивний характер i в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. Ця економічна категорія має такі ознаки: випадковий характер настання події, яка наносить збиток; надзвичайність події та нанесеного збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками; об’єктивна необхідність попередження та подолання вказаної події та покриття матеріального збитку.

70.1.(2) Вимоги до платоспроможності страховиків відповідно до Директив Європейського Союзу. 10 листопада 2009 року Європейська Рада прийняла Директиву 2009/138/ЄС (Solvency II). Дата імплементації цієї Директиви 1 січня 2013 року, після якої відбудуться зміни у існуючому режимі достатності капіталу. У цій директиві вказано наступні вимоги: Ст.100 Держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахувальні організації володіли відповідними власними фондами для покриття необхідного платоспроможного капіталу.

Ст.101 Необхідний платоспроможний капітал повинен бути відкалібрований таким чином, щоб гарантувати, що усі кількісно визначені ризики, якими займається страхова чи перестрахувальна організація, брались до уваги. Вона повинна покривати як усі діючі види діяльності, так і нові, які очікують реєстрації протягом наступних 12 місяців. Що стосується діючих видів діяльності, вона повинна покривати лише непередбачені втрати. Необхідний платоспроможний капітал повинен покривати принаймні наступні ризики: гарантійний ризик, не пов’язаний із життям; гарантійний ризик життя; гарантійний ризик здоров’я; ринковий ризик; кредитний ризик; операційний ризик. Операційний ризик включає нормативно-правовий ризик та виключає ризики від прийняття стратегічних рішень та ризики втратити ділову репутацію. Ст. 103 Необхідний платоспроможний капітал, вирахуваний на основі стандартної формули, є сумою наступних пунктів: базового необхідного платоспроможного капіталу (повинен включати індивідуальні елементи ризику, зібрані в єдине ціле: гарантійного ризику, не пов’язаного із життям; гарантійного ризику життя; гарантійного ризику здоров’я; ринкового ризику; ризику дефолту контрагента), об’єму капіталу, необхідного для операційного ризику (що стосується договорів страхування життя, якщо інвестиційний ризик беруть на себе власники полісів, розрахунок вимог щодо капіталу при операційному ризику повинен

70.2. враховувати розмір щорічних втрат, понесених за рахунок цих страхових зобов’язань; розрахунок вимог щодо капіталу при операційному ризику повинен враховувати розмір цих операцій стосовно зароблених премій та технічних резервів, яких дотримуються згідно із страховими та перестрахувальними зобов’язаннями. В такому випадку, вимоги щодо капіталу при операційних ризиках не повинні перевищувати 30% базового необхідного платоспроможного капіталу відносно цих страхових та перестрахувальних операцій), результату коригування здатності технічних резервів та відкладених податків покривати витрати (коригування повинно враховувати ефект зменшення ризику за рахунок майбутніх побічних прибутків від страхових договорів, за умови, що страхові та перестрахувальні організації можуть встановити, що зменшення таких прибутків може бути використаним для покриття непередбачених втрат при їх виникненні). Мінімальний необхідний капітал повинен мати абсолютний нижній рівень: EUR 2 200 000 для організацій, які займаються страхуванням, не пов’язаним із життям, включаючи кeптивні страхові організації; EUR 3 200 000 для організацій, що займаються страхуванням життя, включаючи підконтрольні страхові організації; EUR 3 200 000 для перестрахувальних організацій, окрім підконтрольних перестрахувальних організацій, у випадку яких мінімальний необхідний капітал повинен бути не меншим EUR 1 000 000.

2 .1.(3) Страховий фонд суспільства як матеріальна основа страхового захисту та його сутність.

Страховий захист може бути забезпечений лише за наявності ресурсів, які зосереджуються для цих цілей у страховому фонді суспільства. Так, з'являється об'єктивна необхідність формування страхового фонду для збереження збалансованості пропорційного розвитку суспільного виробництва, зменшення збитків унаслідок виникнення ризикових ситуацій. У складі сукупного суспільного продукту будь-якого суспільства передбачається певна частина, яка служить резервом для відшкодування можливих збитків, завданих стихійним лихом або нещасним випадком. Такий спеціальний резерв називають страховим фондом. Страховий фонд як сукупність натуральних та грошових резервів, сформується за рахунок частини валового внутрішнього продукту (ВВП), який у результаті розподілу та перерозподілу трансформується у фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди створюються для відшкодування збитків і належать до фондів нагромадження. У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду: 1) централізований резервний страховий фонд; 2) фонд самострахування; 3) страховий фонд страховика. Централізований резервний страховий фонд формується в натуральній і грошовій формах за рахунок загальнодержавних ресурсів. Цей фонд призначений для відшкодування збитків та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій — великомасштабних катастроф. Централізований резервний страховий фонд містить: стратегічні запаси держави у вигляді продукції, палива та інших матеріальних ресурсів, які знаходяться в підпорядкуванні спеціалізованого відомства Кабінету Міністрів — Державного матеріального резерву; резервний фонд державного бюджету та оборотну касову готівку Державного бюджету України, які перебувають у розпорядженні уряду; резервні фонди місцевих бюджетів, оборотну касову готівку та

2 .2. вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів, які перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування. З метою державного фінансового забезпечення системи соціального захисту як самостійної галузі страхування, досягнення соціальної стабільності держава формує грошові фонди цільового призначення. Такі страхові фонди організовують шляхом мобілізації обов'язкових страхових внесків фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення їх у разі непрацездатності, старості, мал- озабезпеченості. Фонд самострахування формується децентралізованим методом за рахунок щорічних відрахувань чистого прибутку в розмірі, передбаченому в статутних документах суб'єкта господарювання, і використовується для подолання тимчасових труднощів, відшкодування втрат у процесі виробництва та забезпечення його стійкого становища на ринку в разі настання страхових випадків. Основними недоліками самострахування є: нераціональна і дорога форма страхового захисту, оскільки суб'єкт господарювання повинен витрачати кошти на створення фінансових резервів у повному обсязі можливих збитків, що звужує його фінансові можливості; відволікання значних фінансових ресурсів із виробничого процесу для формування страхового фонду, джерелом якого є чистий прибуток, що значно знижує рентабельність суб'єкта господарювання та суперечить основній меті ринкового виробництва; самострахування вимагає кваліфікованого управління резервними фондами. Відповідно з обмеженими можливостями фінансового забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих ресурсів у ринковому середовищі особливої ваги набувають страхові фонди, що формуються спеціалізованими установами — страховими компаніями. У таких умовах найбільш пріоритетною, економною, ефективною формою страхового захисту суспільства є страхування (за відносно незначну плату страхових премій отримати страхове відшкодування)

6 9.1.(2) Фактичний і нормативний запас платоспроможності: економічний зміст і порядок обчислення. Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів). Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням з вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам наявних технічних резервів. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. Методика обчислення нормативного запасу платоспроможності неоднакова для страхових компаній, які здійснюють страхування життя і які здійснюють загальні види страхування. Нормативний запас платоспроможності для страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, що визначається множенням загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) на коефіцієнт 0,05. Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), розрахованих на цю саму дату окремо за кожним договором страхування життя. Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює загальні види страхування, обчислюється двома способами. Для подальшого порівняння з фактичним запасом платоспроможності обирається більша з отриманих величин. Відповідно до першого способу, нормативний запас платоспроможності обчислюється множенням суми страхових премій за попередні 12 місяців на коефіцієнт 0,18 (останній місяць складатиметься з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на скориговану суму страхових премій, належних

69.2. перестраховикам. Сума страхових премій, належних перестраховикам, коригується множенням на встановлені Законом "Про страхування" коефіцієнти, а саме: - у 2002 році - 0,75; - у 2003 році - 0,60; - у подальші роки - 0,50. Відповідно до другого способу нормативний запас платоспроможності обчислюється множенням суми страхових виплат за попередні 12 місяців на коефіцієнт 0,26 (останній місяць складатиметься з кількості днів на дату розрахунку). Вільний від зобов'язань власний капітал страхової компанії (а саме цей показник уособлює фактичний запас платоспроможності) має становити не менше ніж 18 % від оборотів страховика за преміями і не менше ніж 26 % від оборотів страховика за виплатами. Якщо для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій страхова компанія використовує перестрахування, то показники нормативного запасу платоспроможності дещо зменшуються. Тобто законодавчі вимоги для такої страхової компанії менш жорсткі.

3.1.(3) Форми організації та методи утворення страхового фонду суспільства. Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів: централізовані натуральні та грошові фонди держави; децентралізовані фонди суб’єктів господарювання (caмострахування); фонди, які створенні за допомогою (методом) страхування. За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати пов’язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Ці фонди створюються державою. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об’єктів та надає допомогу потерпілим громадянам. В радянські часи централізовані кошти держави становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувались на страховий захист. Сьогодні на Україні, як правило, за рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов’язані із запобіганням та ліквідацію несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер, а саме: різке ускладнення погоди (різке зниження температури вище середніх норм, налипання снігу вище середніх норм, сильні повені, зсуви), техногенні катастрофи ( пожар на складах боєприпасів в Новобогдановці, аварій на шахтах i т. iн.) Крім того, фінансування за рахунок централізованих фондів поширюються на покриття втрат від ризиків підприємств тільки державного сектору. Але слід відмітити, що склад та структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення власності вимагає відповідних змін i в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на прийняття самостійних рішень про страховий захист на piвні недержавних підприємств тобто розширення меж самофінансування. Тому на підприємствах доцільно мати фонд ризику. Так, чинне законодавство дає змогу доводити його розмір до 25 % від суми статутного фонду.

3.2. Важливо, щоб кошти, призначені для страхового захисту, постійно перебували в ліквідаційній формі.  Тобто більша частина суб’єктів господарювання створює свої внутрішні натуральні або грошові резерви для відшкодування збитків. Такі фонди отримали назву децентралізованих та призначались для самострахування. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками. В той же час, на організації самострахування суб’єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди. Перевага самострахування полягає в тому, що воно; допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки; не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комiciї посередникам, утримання офісу i формування прибутку страховика; доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування; підприємство завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків; витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах. Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах, а саме: в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко i середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство; Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів.; кошти фондів самострахування не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті i на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в

3.3. неліквідній формі. Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об’єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту. Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих фондів дуже обмежені так як торкаються тільки страхових подій загальнонаціонального составу, або дуже малі збитки. Це означає, що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Варто наголосити, що такі фонди е специфічними Вони формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі — відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування