1. Корисність економічного блага. Загальна та гранична корисність.

Корисність – задоволення, яке отримує людина від споживання благ.

Існує два основні підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):

Закон спадної граничної корисності – величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці певного насичення потреби. Проілюструємо цей закон графічно. .

Рис. 6.3. Функції сукупної та граничної корисності

Як бачимо, між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

• с укупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

• величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

• за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

2. Економічні теорії та закони. Пізнання та використання економічних законів.

Економічна теорія – суспільна наука, що вивчає закони розвитку економічних ситсем, діяльність економічних суб’єктів, спрямованому на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Економічні категорії – абстракні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів .

Економічні закони – виражають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причино наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ.

Система економічних законів:

Всезагальні функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання проблем);

Загальні функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови;

Специфічні функціонують лише у межах однієї економічної системи;

Особливі.

Основні напрями сучасної економічної теорії є:

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники – Маршаллі і Пігу. Послідовники – Фрідмен, Мізес, Хайек.

Монетаризм. — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою .

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бю­джетної політики. Засновником теорії є видатний англій­ський економіст Дж. М. Кейнс. Послідовники – Робінзон, Срафа.

Інституціоналізм представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви­чаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державно­го регулювання економічних процесів, наголошують на не­обхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються прин­ципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу і зорієнтувати поведінку господарюючих суб’єктів відповідно до певного економічного середовища.

Подібне пізнання та використання економічних законів може бути емпіричним ( несвідомим, інтуітивним ) або науковим ( усвідомленим, пізнаним, а отже, і більш ефективним ).

Розрізняють наступні рівні використання економічних законів:

• Перший - науково-теоретичний – на основі результатів наукового аналізу економічно логічних процесів та явищ відкриваються та формуються економічні закони;

• Другий - державно-управлінський – державна влада спираючись на закони економічної теорії розробляє правові відносини;

• Третій – господарсько-практичний – виконання економічних законів на практиці.

Функції економічної теорії: пізнавальна(дослідження сучасності явищ, розкриваючи, формуючи закони коном. теорії тим самим забезпечуючи знання людей ), практична, методологічна, прогностична, виховна.