27 Методика криміналістичн дослідж письмової мови

Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза - судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисне зміненим почерком із підробкою (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Типові питання, які вирішуються експертизою, такі: чи виконаний рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконаний рукопис навмисне зміненим почерком; чи виконаний рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконаний рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами - речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення документа - речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма і почерку);

порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць - розробки);

оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, що зазнав навмисних змін. Найбільш поширеними видами навмисного змінення почерку є скорописне маскування (навмисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише обирає для себе новий вид письма, яким він звичайно не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, ознаками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер відносно горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставляння літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, які виникли внаслідок навмисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки і їх достатність для ідентифікації особи, що писала.

28. Поняття і значення криміналістичної габітології для розслідув злочин

Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, на­зиваються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичної іден­тифікації під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань. Тому зовнішній вигляд людини здавна використо­вується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців.

Останнім часом криміналістичне вчення про зовнішні озна­ки людини і використання для ототожнення людини дістало назву криміналістична габітологія (лат. habitus - зовнішність, logos - вчення).

Габітологія - це галузь криміналістичної техніки, яка вив­чає зовнішні ознаки людини, їх матеріальні та ідеальні відобра­ження, методи та засоби їх фіксації й використання для вста­новлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів.

За ознаками зовнішності ідентифікованою є особа, що роз­шукується (перевіряється). Це може бути підозрюваний, обви­нувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єкта­ми виступають:

словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

уявний образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; в цьому випадку ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

останки людини (труп, частини розчленованого трупа).

риміналістична габітологія (лат. сгітеп - злочин + НаЬііиз - зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. Іо§оз - вчення) - це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

Отже, серед криміналістів нині є загальновизнаним, що габітологія вивчає сліди - ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в процесі досудового та судового слідства. Однозначного підходу щодо використання терміна "габітологія" не існує. Криміналісти застосовують також термін "габітоскопія".

Криміналістична габітоскопія (лат. сгітеп - злочин + НаЬНиз - зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. зсорео - розглядати) - це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.

Що стосується історичного аспекту проблеми, то, наприклад, на початку 90-х років минулого століття в підручнику з криміналістики був передбачений спеціальний розділ "Криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності". Ототожнення особи за ознаками зовнішності можливе тільки тому, що кожна людина наділена від природи неповторною сукупністю ознак зовнішності, і ці ознаки притаманні тільки цій людині на відповідному етапі її розвитку. Зміни в зовнішності людини можуть трапитися з різних причин, у тому числі умисно.

Людина наділена даними, що забезпечують її життєдіяльність, їх можна класифікувати за трьома видами: фізичні, біологічні, соціальні. Це означає, що людині притаманні відповідно три види

слідів. Отже, на місці події людина (злочинець, потерпілий, свідок) залишає сліди, які мають інформацію про неї.

Фізичні дані характеризують будову тіла людини.

Біологічні дані характеризують функціональну діяльність лю дини як біологічного механізму в соціальному середовищі.

Соціальні дані характеризують людину як суб'єкта правовід носин, суспільних відносин.

Серед ознак зовнішності у криміналістиці належить розріз¬няти не тільки

власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин):

шкірних узорів на пальцях рук і ніг; зубів; шкірного покриву обличчя,

зокрема шкіри губів, щік, лоба, кінчика носа, вушної раковини тощо.

Кожна група об'єктів дослідження утворює підрозділи габі-тології;

наприклад, папілярні візерунки рук і ніг вивчає дакти-лоскопія; ознаки

будови зубного апарату - дентоскопія; шкірні покриви відкритої частини

обличчя - криміналістична дермо-скопія; частки тканини людського

організму, які містять хоча б один геном ДНК,- генотипоскопія.

Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики охоплює:

• власне габітологію - вчення про зовнішність та її елементи;

• дактилоскопію;

• дентоскопію;

• криміналістичну дермоскопію;

• криміналістичну генотипоскопію.