21 Техніко-криміналістичне дослідження документів

Документами є предмети, на яких тим чи іншим способом зафіксовані відомості про обставини (факти), що мають значен­ня для встановлення істини у справі. В залежності від способу фіксації відповідних даних розрізняють такі види документів: письмові тексти; кіно- та відеодокументи; креслення; схеми, перфокарти; телеграфні та телетайпні стрічки; фотодокументи; фонодокументи.

У процесуальному плані документи як докази поділяють на письмові та речові. До останніх відносять документи, «які є знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій... та всі інші, які можуть бути засобом розкриття злочинів та викриття винних». Документи як речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання.

Документи як письмові докази мають значення для вста­новлення істини у справі завдяки лише своєму змісту. У цьо­му випадку вони не відносяться до об'єктів криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями. У прак­тиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами, на яких мовними засобами (знаками) закріплені думки людини, події та факти.

Документи можуть характеризуватися за розміром, формою, видом матеріалів, захисними засобами, текстом, підписами, відбитками печаток, штампів, наявністю резолюції.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами. До таких відомостей, як правило, відносяться: найменування документа та дата його складання; назва й адреса підприємства, установи, організації, що складали документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; одиниці виміру та обсяг операції; номер документа; підписи відповідальних осіб; відбитки печаток та штампів.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом - на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка).

За способом виготовлення документи поділяють на: руко­писні, машинописні, комп'ютерні, поліграфічні або виготовлені іншим способом за допомогою письмових знаків, інших графі­чних зображень, виконані чорнилами, пастами, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною.

Документ як речовий доказ потребує особливих правил поводження:

до документа не можна вносити будь-яких змін (помар­ки, проколи, підкреслювання слів тощо);

не можна підшивати без конверта до справи, згинати за новими складками, підклеювати до обгортки, зчіплювати скріпками;

пересилати дозволяється виключно в цупких конвертах, помістивші документ між чистими аркушами паперу;

якщо припускається, що на документі повинні залишитися сліди пальців рук, то працювати необхідно в рукавичках;

для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу воло­гості, променів сонця, хімічних речовин тощо).

Документ у широкому розумінні слова – матеріальний об’єкт на якому тим чи іншим способом зафіксована інформація щодо певних юридичних фактів. Поняття «документ» поширюється: на письмові акти, документи, кіно та відео документи, креслення, схеми, перфокарти, телеграфні стрічки, фотодокументи, всі ті документи, які засвідчують будь-які явища та події. Предметом криміналістичного дослідження є тільки письмові та машинописні документи на яких язиковими засобами та знаками закріплені: думки людини, події та факти. Розрізняють п’ять видів дослідження документів: -         Відновлення пошкоджених: спалених, розірваних, зотлілих документів. -         Становлення способу виготовлення документа. -         Відновлення слабо видимих та не видимих записів у документі. -         Становлення давності виготовлення документа. -         Вирішення різних ідентифікаційних завдань: ідентифікація цілого за його частинами, ідентифікація друкарських машин, встановлення родової та групової належності барвників, паперу та іншого матеріального письма. Сліди злочину та їх засоби: Підчистка – механічне видалення з поверхні документа: письмових, друкованих знаків, букв, штрихів, слів, символів – які відображають зміст документа. Засоби підчистки: гума, пенза, гострі предмети. Ознаки підчистки: -         Кошлатість волокон паперу. -         Потоншення паперу в місцях підчистки. -         Розпливчасті штрихи тексту на підчищеному місці. -         Залишки частинок барвника видаленого тексту. -         Порушення захисної сітки в документах. Травлення – зруйнування або обезбарвлення барвника тексту документа хімічним реактивом (розчини кислот, окислювачів). Суть ставлення полягає в тому, що при реакції барвника з речовиною, яка використовуються для травлення – утворюється нова сполука, а ця сполука зливається з фоном документа так що неозброєним оком її не можливо розрізнити. Змивання – розчинення та вилучення барвника штрихів тексту з поверхні документа, а для змивання застосовують воду, спирт та спеціальні хімічні розчинники барвників. Ознаки травлення та змивання тексту є такі: -         Порушення проклейки паперу. -         Утворення матових зон та плям. -         Руйнування захисної сітки. -         Розпивання чорнил, якщо штрихи нанесені на місті травлення, а також різний їх колір. -         Залишення в складках паперу  — мікрослідів і барвника. Сліди травлення і звивання можна виділити освіченням в інфрачервоних променях, тому коефіцієнти відбиття – відрізняються на місці травлення і на ділянках документах, що не піддавалися травленню. Органолептичні: візуальний огляд документа на «просвіт», у світлі що падає під кутом, співставлення оригіналу та копій, аналіз змісту документа, відтисків штампу та печаток, відповідність реквізитів документу його призначенню, часу виготовлення тощо. Технічні-інструментальні дослідження обумовлюють використання: мікроскопічних, фотографічних, вимірювальних, люміністентних, спектрографічних, рентгенографічних та інших методів і засобів. 22 Підробка документів (від анг.forgery) - родове поняття, що означає виготовлення підроблених документів шляхом повної фальсифікації документа (виготовлення чи добору всіх складових частин документа: носія інформації, бланка, тексту, підписів, печаток, штампів) чи фальсифікації окремих його елементів (протиправного зміни окремих частин справжнього документа). Підробка документів може бути самостійним злочином чи способом скоєння іншого злочину. Підроблені документи бувають два види: 1) з інтелектуальним підробкою (документ має всі реквізити, формою правильний, але викладені у ньому дані неправдиві); 2) з матеріальним підробкою: а) часткова підробка – на справжній документ внесено зміни шляхом підчистки, травлення, заміни фотографії, листів, і ін.; б) повна підробка – документ сфабрикований повністю. Інтелектуальний підробку встановлюється слідчим чи оперативним шляхом, а матеріальний - у процесі криміналістичного дослідження документів. СПОСОБИ  ТА ЇХНІ ОЗНАКИ Повна підробка включає у собі виготовлення чи добір всіх складових частин документа: папери, бланка, рукописного тексту,удостоверительних коштів (підписи, друку, штампи). За повної підробці документи виготовляються по відповідним зразкам (екземплярам справжніх документів). Часткова підробка полягає в внесенні окремих змін - у справжній документ. Такі зміни вносяться шляхом: 1) підчистки; 2) хімічного травлення тексту; 3) дописування, додруківки, виправлення тексту; 4) заміни частин документа (фотокартки, листів намногостраничних документах); 5) підробки підписів, відбитків печаток і штампів. Кожен з цих способів має розпізнавальні ознаки підробки. >Подчистка залежить від механічному видаленні частини тексту (найчастіше окремих літер, цифр, штрихів) шляхом стирання гумкою чи вишкрібання гострим предметом (лезом бритви, ножем тощо. п.). У цьому порушується поверхневий пласт папери, частину його видаляється разом ізподчищаемим текстом. Ознаками підчистки є:взъерошенность волокон поверхневого шару папери, зміна глянцю поверхні папери, зменшення товщини паперу на місці підчистки,распливи чорнила нового тексту та інших. Іноді для маскування підчистки підчищений ділянку документаприглаживается, лакується будь-яким твердим предметом. У тих самих цілях то, можливо зроблена суцільнаобводка всього тексту документа. Ознаки обведення (здвоєні штрихи тексту) власними силами у разі викликають у дійсності цього документу і вимагають подальшого ретельнішого дослідження. При хімічному травленні текст документа в цілому або частково піддається знебарвленню чисмиванию будь-яким хімічним реактивом (кислотою, лугом). Хімічне речовина впливає у своїй як на знищуваний текст, а й у інші складові документа (папір, фонову сітку та інших.). Ознаками хімічного травлення є: зміни відтінку папери (переважно у вигляді жовтого плями),распливи чорнильних штрихів нового тексту внаслідок порушенняпроклейки папери, зміна кольору фонової сітки, ослаблення інтенсивності забарвлення чорнильних штрихів нового тексту як наслідок на них збереження в товщі паперитравящего речовини, крихкість, ламкість папери при травленні концентрованими реактивами. >Дописки рукою і додруківки на пишучої машинці виробляються підроблювачем з метою зміни котра міститься у документі інформації. Зазвичай, вони невеликі за обсягом, але здатні значно змінити початкові дані. Найчастіше шляхом дописування слів, літер, цифр, котрий іноді окремих штрихів змінюється сума відомостях, накладних і квитанціях, дата в оформленні документа, прізвище власника тощо. буд. Для дописування підбираються зазвичай чорнило, однакові за кольором із головною текстом, пишуча машинка з стрічкою близькій за інтенсивністю фарбування барвника. Основними ознаками виробленої дописування є розбіжності у спільних цінностей і приватних ознаках почерку вищезазначених частинах тексту (розмір літер, розгін почерку, товщина штрихів, ознаки сповільненості рухів, зупинок в дописаних буквах). З іншого боку, можуть спостерігатисяраспливи чорнильних штрихів, виконаних по складкам (перегинів) документа розбіжності у колірних відтінках барвника штрихів. Ознаками додруківки на пишучої машинці є розбіжностігоризонтальности розташування друкованих знаків в рядку, відмінності розміру та малюнка однойменних друкованих знаків, розбіжності у кольорі барвника стрічки і, нарешті, розбіжності у дефектах шрифту, якщо додрукування здійснювалася в інший пишучої машинці. У виправлених (змінених) письмових знаках спостерігаються здвоєні, стовщені штрихи, зайві елементи, які від колишнього знака. Іноді ці зайві елементиподчищаются після виробленої підробки, у результаті виникають та ознаки механічної підчистки. При підробці документів можуть замінюватись фотокартки, листи, номери документів. Заміна фотокартки виробляється у документах, що засвідчують особу. Технічно може бути здійснена у різний спосіб повністю, з залишенням частини з відбитком друку, з відділенням емульсійної шару. Напереклеенной фотокартці шляхомдорисовивания, тиску проставляються відсутні частини відбитківмастичной і металевої печаток. Ознаками переклеювання фотокартки є відшарування поверхневого шару папери у країв фотокартки, наявність двох за складом клеїв під фотокарткою та її околицях, розбіжність за змістом, розміру й малюнку літер тексту в відбитку друку на фотокартці і папері документа, відсутність розриву в відбитку преси в краю фотокартки на папері. При заміні аркушів вмногостраничних документах можуть спостерігатися відмінності вставлених аркушів за величиною, відтінку кольору, лінії обрізу, розбіжності місць проколів зі скріпками (зайві отвори на місці згину), порядку нумерації сторінок, серії і номери документа. У деякі документи (переважно це облігації позик, лотерейних квитків) вклеюються фрагменти інших схожих документів з єдиною метою зміни серій і номерів. Підписи у документі можуть вдавати в різний спосіб шляхом наслідування (імітації) справжньої підписи особи, від чийого імені вона влаштовується, чи шляхомкопировки із застосуванням технічних засобів. Підробка підписи може бути встановлена візуально наявністю розташованих поруч із штрихами обведення частковонеперекритих штрихів підготовки, за ознаками сповільненості рухів у штрихах обведення (злами, підмалювання, зупинки, тупі закінчення штрихів). Підготовка шляхом тиску виявляється наявністю подвійних, частково незбіжних штрихів обведення і тиску. Деякі документи у обов'язковому порядку оформляються відбитками печаток і штампів відповідної форми та змісту.Оттиски печаток і штампів підробляють шляхом хизування, виготовлення кліше на гумі чи інших матеріалах, вологійкопировки з справжнього відбитка,перекопировки через проміжне кліше. 23 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах (рис. 19).

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

Підробка печаток штампів відбитка шляхом хизування тягне у себе поява таких ознак, як прокол паперу на центрі відбитка круглої друку ніжкою циркуля, коли він використовувався для нанесення рамки, неоднорідність за розміром та малюнку однойменних літер,нерадиальное розташування окремих літер тексту і несиметричне розташування їх за відношення до розділовим знакам, тексту чи малюнку у внутрішній рамці. У підробленому у такий спосіб відбитку можуть спостерігатися також орфографічні й сенсові помилки. Для відбитків з виготовленого кустарним способом кліше крім зазначених вище ознак характерно дзеркальне зображення окремих літер, відсутність деяких елементів друкованих знаків. При вологійкопировке справжнього відбитка виробляєтьсяперетискивание його заподделиваемий документ. Основним ознакою такий підробки є перевернуте (дзеркальне) зображення відбитка. Щоб уникнути дзеркальності зображення, вдаються до проміжноїперекопировке на будь-якої липкий матеріал (яєчний білок, фотопапір). Відбиток на документі у разі відповідає оригіналу, але він має знижену інтенсивність забарвлення (виглядає блідим), навколо неї може бути виявлено мікрочастинки матеріалу проміжного кліше і змінена люмінесценція паперу на ультрафіолетових променях. Рідше зустрічаються більш кваліфіковані способи підробки відбитків чи самих печаток і штампів. Отже, існує значна частина способів підробки документів, такі як підчистка, хімічне травлення тексту, дописка, додрукування, виправлення тексту, заміна частин документа, підробка підписів, відбитків печаток і штампів. Кожен з цих способів має розпізнавальні ознаки підробки.

24 Техніко-криміналістична експертиза документів: -         Дозволяє встановити відносну давність документа. -         Допомагає визначити спосіб виготовлення документа та його реквізитів. -         Відновлює цілісність тексту. -         Встановлює послідовність нанесення реквізитів та відтисків печаток і штампів у документі. -         Відновлює видалені та закриті барвниками тексти. -         Встановлює чи мають місце: дописки, вставки, до печатки, переклейки карточок. -         Ідентифікую друкарські машинки, печатки, штампи тощо, а також друкарські пристрої – принтери, телетайпи, телеграфні апарати тощо. -         Дозволяє встановити групову належність матеріалів письма: олівці, чорнила, пасти, клеї тощо. Особливе й досить вагоме місце в криміналістичному документознавстві належить техніко-криміналістичному дослідженню документів, яке здійснюється в рамках судово-технічної експертизи документів (СТЕД) — одному з найпоширеніших видів судових криміналістичних експертиз. Техніко-криміналістична експертиза документів (ТКЕД) є одним із складних видів експертиз. Це зумовлено перш за все великою кількістю завдань, що вирішуються в процесі таких досліджень, а також різноманітністю об´єктів, що надходять на експертизу, та складністю їх дослідження. З урахуванням загального поняття об´єкта дослідження та завдань, як правило, і дається визначення техніко-криміналістичного дослідження документів. Техніко-криміналістичне дослідження документів — це галузь криміналістичного документознавства, що вивчає: технологію виготовлення документів і використовувані при цьому матеріали, засоби та речовини; способи їх підробки й використовувані при цьому матеріали, засоби та речовини; ознаки, що притаманні їх виготовленню та підробці; методики їх дослідження з метою використання отриманої інформації при розкритті та розслідуванні злочинів [11, 127]. Предмет судово-технічної експертизи документів становлять факти, що мають значення для кримінальної чи цивільної справи, пов´язані з виготовленням документів, ототожненням матеріалів документів і засобів їх виготовлення, що встановлюються на основі спеціальних знань у галузі техніко-криміналістичного дослідження документів і в передбачуваному законом порядку. Спеціальні знання при цьому ґрунтуються на даних криміналістичної техніки, фізико-технічних, хімічних і технологічних наук [12, 75

Основні питання, що вивчаються за допомогою технічної експертизи документів, за характером поділяються на ідентифікаційні та неідентифікаційні. До першої групи питань належать: 1. Ідентифікація конкретних предметів за їх матеріально фіксованим відображеннями (літер друкарських машин, штампів, печаток, компостерів, матриць касових апаратів, друкуючих форм, пишучих приладів, фоторецепторів розмножувальних машин тощо). 2. Встановлення осіб, які виготовили документ. 3. Ідентифікація документа за його частинами (частиною). До другої групи належать такі завдання: 1. Встановлення способу виготовлення документа або його частин, при цьому виявляють: спосіб виготовлення бланку; чи використовувався для виготовлення документа завчасно надрукований бланк; чи використовувався для виготовлення (складання) документа частина іншого документа (з підписом або іншими реквізитами); спосіб нанесення тексту, підписів тощо. 2. Встановлення факту зміни попереднього змісту: використання хімічних реактивів; видалення частини тексту за допомогою підчистки; дописуванням (додруковуванням), переклеюванням або вклеюванням окремих фрагментів. 3. Виявлення слабовидимих або невидимих записів: утворених у результаті знебарвлення під дією хімічних реактивів, кисню тощо; знищення механічним шляхом; залитих, закреслених (заштрихованих); незабарвлених, вдавлених; таких, що відобразились на копіювальному папері тощо. 4. Встановлення часу (абсолютного або відносного) виготовлення документа або його частин. 5. Встановлення природи речовини: травлячих чи змиваючих; фарбуючих; клеючих (органічного чи неорганічного походження). 6. Встановлення родової належності матеріалів документа (чорнил, паст для кулькових ручок, паперу тощо). 7. Встановлення єдиного джерела походження документів (за місцем та умовами зберігання). У криміналістичній практиці трапляються також класифікаційні завдання, коли важливо (особливо на початковій стадії розслідування) встановити клас, тип, марку копіювально-множильного апарата, матеріалу документа тощо. Під об´єктом дослідження будь-якої судової експертизи розуміють джерело даних, за яким встановлюють певні факти, що цікавлять слідство. Тобто — це носії інформації, що піддаються дослідженню [7, 219]. Основну частину досліджуваних об´єктів техніко-криміналістичної експертизи становлять документи. До них належать: відомості, накладні, посвідчення особи, чеки, гроші, платіжні документи тощо. Ефективність роботи з документами при розслідуванні злочинів досліджуваної категорії залежить від факторів об´єктивного (фізичний стан документа, його інформативність, зв´язок з іншими документами) та суб´єктивного (рівень сприйняття слідчого, ступінь володіння методикою розслідування, знання обставин і матеріалів справи, добір відповідних спеціалістів) характеру. Усі техніко-криміналістичні дослідження документів можна поділити на дві групи: дослідження матеріалів документів і дослідження їхніх реквізитів. Безсумнівно, йдеться про дві взаємопов´язані частини документа. Крім цього, необхідно пам´ятати, що будь-який реквізит документа, справжнього чи підробленого, є носієм інформації про ті засоби й барвники, що використовувалися для його створення. Вона може бути використана для вирішення ряду завдань як діагностичного характеру, так й ідентифікаційного [11, 128]. 25 письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження

Письмова мова - це вираження думок людини за допомогою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.об'єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторозпавства -

письмова мова людини.За почерком криміналістика вчить і допомагає встановлюва¬ти виконавця

тексту (рукописного) чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою -

автора як рукописного, гак і іншим способом викопаного тексту документа.

Відмінність писемного від інших способів фіксації мови по-лягає в тому,

що думки та мова людини відображаються у вигляді літер, символів,

знаків.

Своєю чергою, в письмі визначають дві сторони: змістовну та графічну.

Змістовна сторона письма - це письмова мова, а графічна -це почерк.

Письмова мова - зміст документа, який характеризується специфікою

мовно-змістовних засобів.

Почерк - система автоматизованих рухів, які використову¬ються для

виконання письма.

Ознаки письмової мови поділяються на:

• Загальні ознаки письмової мови.

• Окремі (або індивідуальні) ознаки письмової мови. Загальні ознаки

характеризують письмову мову людини в

цілому; вони притаманні всім людям що вміють письмово ви-словлювати свої

думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи

машинописних текстів перш за все за сту-пенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

• загальний зміст документа;

• рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотнос¬ті (тобто

граматичні ознаки);

• лексичні ознаки;

• стиль викладу (стилістичні ознаки);

• ознаки просторової орієнтації (топографічні ознаки письмової мови);

• ознаки загального рівня розвитку автора письмової мови.

Загальний зміст документа - його суть та сенс.

Виходячи із загального змісту документа можна виснувати про:

- умови, за яких складався документ;

- мотиви, якими керувався автор;

- цільове призначення документа;

- інтереси, які враховувалися під час складання документа;

- ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів.

Усе це сприяє попередньо (наближено, а подеколи точно як¬що є відомості

зі змісту про автора, які можна перевірити тощо) робить можливим

визначити коло осіб серед яких доцільно шу-кати автора.

Граматичні ознаки відображають ступінь дотримання автором системи

граматичних норм мови, яких його свого часу навчали у школі чи іншим

способом. Засвоєння (навчання) гра-матичного ладу мови відбувається

поступово з дитинства через повторення мови дорослих, навчання у школі

нормативної гра-матики та самоосвіту.

Граматичні ознаки поділяють на:

- орфографічні;

- синтаксичні;

- пунктуаційні.

Загальний рівень грамотності може бути:

- високим - за відсутності орфографічних, синтаксич¬них помилок та

обгрунтованого розставлення розділових знаків;

- середнім - за відсутності грубих помилок у нескладних ви-падках

правопису, але їх наявності у складних;

- низьким - за наявності численних орфографічних, синтак-сичних і

пунктуаційних помилок, не обов'язково у складних ви-падках.

Лексичні ознаки є відображенням у змісті документа мовних засобів

письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукоиисі чи

машинописному тексті.

Стиль викладу (стилістичні ознаки) письмової мови -це сукупність

використання лексичних, фразеологічних і зо-бражувальних засобів мови;

манера викладення думок, зворотів у реченні, синтаксичній структурі,

структурі фраз і побудові тексту в цілому.

Топографічні ознаки (розташування тексту і його частин на папері,

тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші

незначні звички письмової мови

Отже, аналізом загальних та окремих ознак письмової мови як носіїв

криміналістично значущої інформації під час установ¬лення автора

документа може бути наближено виснувано про:

- стать автора;

- національність;

- вік, професію (спеціальність);

- місце праці, місце проживання;

- за певних умов - партійність;

- наявні хворобливі стани чи хронічні захворювання;

- інші характерні ознаки особи.