2. Сфери актуалізації індивіда як особистості і науки, об'єктом яких є поняття «особистість».

Особистість формується в різного роду відносинах індивіда з навколишнім світом:

а) Відносини виробництва і споживання (становлення самостійного, діючого виробляючого індивіда).

б) Політичні відносини (становлення вільного, вольового, морального індивіда).

в) Ідеологічні відносини (становлення ціннісно-правового, і релігійної свідомості, когнітивного стилю).

г) Міжіндивідуальні відносини (суб'єкт соціальних взаємодій з можливістю впливу і зміни оточення).

д) Міжособистісні відносини (світ відчуттів, переживань, пов'язаних з відчуттями і переживаннями інших, людей).

е) Інтраїндівідуальні відносини (становлення самосвідомості, рефлексії, саморозуміння і самосприйняття, відчуття самодостатності щастя).

Науки вивчаючі особистість:

Філософія - особистість у складі мас, класів, всього суспільства.

Економіка - особистість в системі виробничих відносин.

Соціологія - особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин, як представника демографічних груп населення.

Етика - особистість як носій моральних переконань.

Естетика - особистість як суб'єкт естетичної діяльності.

Юриспруденція - особистість як суб'єкт правових відносин.

Педагогіка - особистість як об'єкт навчання і виховання.

Психологія - особистість як суб'єкт власної життєдіяльності. Вивчає закономірності розвитку, формування і самоактуалізації особистості.

Будучи об'єктом вивчення, особистість, все ж таки, є абстрактним поняттям, яке об'єднує багато аспектів, що характеризують людину. Не слід зводити особистість як поняття до якого б не було аспекту функціонування індивідума. Маючи справу з таким складним поняттям, неможливо уявити собі яке-небудь просте його концептуальне визначення. Навіть в рамках самої психології не існує єдиного, загальноприйнятого значення цього терміну - їх стільки, скільки психологів, вирішуючих дану задачу.

3. Психологічні аспекти вивчення особистості. Основні принципи побудови психологічної теорії особистості.

Поняття «особистість» походить від латинського «persona» і спочатку означало маски, які надягали актори під час театрального дійства в старогрецькій драмі. Тобто, із самого початку в поняття «особа» був включений зовнішній, поверхневий соціальний образ, який індивід приймає, коли виконує певні життєві ролі - якась «личина», суспільна особа, звернена до оточуючих. Нерідко особу ототожнюють з індивідуальністю, розглядаючи її як поєднання найяскравіших і помітніших характеристик, що виявляються у сфері її самоактуалізації. При цьому випустить з уваги можливість того, що прояв особою своєї індивідуальності часто залежить від конкретної обстановки, і тому навряд можна індивідуальність брати за основу для констатації сутнісних основ поняття «особа».

Особистість не тільки, і не стільки «зовнішній соціальний образ». Вона несе в собі щось важливіше, істотніше і постійне. Окрім цієї принципової угоди більшість теоретичних визначень особи містить наступні загальні положення:

1. Особистість характеризується унікальністю, несхожістю на інших людей: зрозуміти особу (специфічні якості або їх комбінації, що диференціюють одну особу від іншої ) можна тільки шляхом вивчення індивідуальних відмінностей.

2. Особистість є якась гіпотетична структура або системоутворюючий чинник, детермінуючий і інтегруючий зовні спостережний спектр індивідуальних поведінкових проявів: зрозуміти особу можна шляхом категоріального аналізу емпірично виявлених (спостережуваних або спровокованих) поведінкових проявів в реальному житті індивіда.

3. Особистість є своєрідна, унікальна «доля», визначувана життєвою історією індивідума і перспективами його розвитку: зрозуміти особу можна шляхом системного аналізу її еволюційного процесу як об'єкт впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, включаючи генетичну і біологічну схильність, соціальний досвід і змінні обставини навколишнього середовища, а також - як суб'єкт соціальних і міжособистісних відносин, що змінюють або породжують ці обставини.

4. Особистість є стабілізуючий, «зв'язуючий» чинник в просторово-часовому психологічному континуумі людського буття: зрозуміти особу можна осмислюючи її цілісність, властиві їй «константи» (відносно стабільні і інтегровані психологічні властивості, поведінкові патерни, «екзистенціальні основи») в процесі аналізу процесів її самовизначення і самоактуалізації.

Методологічні функції теорії особистості.

Психологічні теорії особистості виконують дві функції: вони пояснюють і передбачають поведінку.

Пояснювальний характер теорії полягає в здатності представити поведінку індивідума як певним чином організоване, завдяки чому воно стає зрозумілим. Теорія забезпечує смисловий каркас або схему, що дозволяє спрощувати і інтерпретувати все, що відоме про відповідний клас подій. Хороша теорія особистості забезпечує смисловий контекст, в якому стає можливим погоджено описувати і інтерпретувати поведінку людини.

Передбачаючі функції теорії мають на увазі її здатність забезпечувати основу для прогнозування результатів і подій, які поки що не наступили. Подібні прогнози не тільки повинні бути можливими, але в ідеалі теоретична концепція повинна бути сформульована так, щоб існувала можливість строгої і точної її емпіричної перевірки. Хороша теорія особистості напряму стимулює психологічні дослідження.

Компоненти теорії особистості.

1. Методологічні основи і пізнавальні принципи в розробці відповідної особової концепції - теоретичні і емпіричні передумови обгрунтування уявлень про сутнісні аспекти психологічного феномена особистості, чітке позначення початкових критеріїв, на яких базується теорія особистості.

2. Структура особистості - концептуальні уявлення про відносно незмінні (статичні) характеристики особистості, які вона проявляє в різних обставинах і у різний час. Ці стабільні характеристики виконують роль основних будівельних блоків у фундаменті побудови особової теорії (особові риси, особові типи, топографічні і системні моделі, і т.п..).

3) Мотивація, рушійні сили особової актуалізації - процесуальні аспекти функціонування індивідуума, що відображають динамічні, змінюються особливості і властивості у поведінці людини (біогенні, базові і соціальні потреби, мотивація компетентності, внутрішньоособистісні суперечності рівня розвитку мотивів і засобів їх задоволення, і ін.).

4) Розвиток особистості - уявлення про зміни мотиваційних аспектів функціонування особистості від дитинства до зрілості, а потім в старості, про зовнішні і внутрішні детермінанти особового зростання на виділених етапах її становлення і самоактуалізації. До зовнішніх - відносять приналежність індивіда до певної культури, соціально-економічного класу і унікального соціодемографічного і сімейного середовища. До внутрішніх - генетичні, біологічні і фізіологічні чинники, і ті психічні

новоутворення, які по своєму формуються у кожного індивіда і багато в чому визначають його індивідуальність.

5) Проблеми адаптації особистості до умов оточення і зміни особистості за допомогою коректувальних і терапевтичних дій - необхідність пояснення причин непристосованості деяких людей до вимог суспільства і оптимального функціонування в ньому, можливих підстав психопатологічних особових трансформацій, і вказівки шляхів корекції поведінки (конфліктності, агресивності, шкідливих звичок, психічних захворювань і ін.), що відхиляється від норми, а також способів і психотерапевтичних дій консультантів з метою оптимізації особового потенціалу і психологічного здоров'я.

4. Основні положення про природу людини - принципи і підстави класифікації теорій особистості.

Все різноманіття концепцій особистості безпосередньо пов'язане з базисними (аксіоматичними) представленнями учених щодо людської природи. Такі базисні положення глибоко і грунтовно впливають на сприйняття людьми один одного, на їх взаємостосунки, а у разі вченого-персонолога - на створення теорій про себе і про інших. Існуючі відмінності між теоріями особистості, і власне - підстави класифікації цих теорій, відображають фундаментальні відмінності між їх творцями відносно даних положень.

Основні положення про природу людини можна представити у вигляді біполярних шкал базисних ознак, а теоретичні концепції особи, що класифікуються за такою шкалою, займуть відповідне їм місце між цими крайніми полюсами.