1. Проаналізуйте методи діагностики інтелектуальної особливості дитини

Тести інтелекту чи тести загальних здібностей призначені для виміру рівня інтелектуального розвитку людини. Поняття інтелекту ще від часів перших інтелектуальних тестів перетерплювало різні зміни з боку підходів до тестування інтелекту як психічної реальності. Ще в 20-х роках ХІХ століття виникла кризова ситуація у психології інтелекту.

Під інтелектом, як об'єктом виміру, в психодіагностиці розуміється структура пізнавальних властивостей людини, що виникає з урахуванням спадковості, закріплених задатків сформованих у взаємодії із нею.

Ще 1905 року Альфред Біне за дорученням Міністерства освіти Франції розробив методики, з допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку. Для кожного віку підбиралися свої завдання, які можуть вирішити 80-90% дітей із вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям молодшого віку пропонувалося по 4 завдання, а старшого – 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який визначався по успішності виконання таких тестових завдань. Випробування починалося з виконання завдань, відповідних хронологічному віку дитини, коли вона справлялася з усіма завданнями, їй пропонувалися завдання для старшого віку (коли дитина вирішувала усі, то випробування припинялося). Максимальний вік, всі завдання якого вирішувалися піддослідним, є його базовим розумовим віком. Наприклад, коли дитина вирішила всі завдання для 7 років і два завдання для 8 років, її базовий вік дорівнює 7, кожне додатково виконане завдання оцінюється числом «розумових місяців» (кожне завдання відповідає двом місяцям, так як 6 завдань одного – 12 місяців), отже, розумовий вік дитини дорівнює 7 років і 4 місяці. Розбіжність розумового і хронологічного вікових груп вважалося показником або розумової відсталості (якщо розумовий вік менше хронологічного), або обдарованості (якщо розумовий вік більше хронологічного).

Американський учений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд-Біне, у якій з’явився такий показник, як коефіцієнт інтелектуальності, котрий являє собою приватно отримане значення під час ділення розумового віку на хронологічний, і помножене на 100. «Коефіцієнт інтелектуальності», скорочено називається IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками його вікової та фахової групи. Можна порівнювати розумовий розвиток дитини поруч із можливостями її ровесників.

Середнє значення IQ (розумовий вік відповідає хронологічному) відповідає 100 балам, найнижчі значення можуть знижуватись нанівець, найвищі – до 200. Стандартне (тобто середнє) відхилення – 16 балів у кожний бік. Кожений третій IQ людини перебуває між 84-100 балами, і така сама частка осіб (34%) який з показником від 100 до 116 балів. Отже, ця переважна більшість (68%) й вважається людьми з середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожному), в яких результати відповідають крайнім показниками шкали, розглядаються як розумово відсталі (котрі мають IQ від 10 до 84) і які мають високі (вищі за середні) інтелектуальні здібності (IQ від 116 до 180). Якщо результат дитини вище тестової норми, більше 116, то дитина вважається інтелектуально обдарованою.

Тести інтелекту є сукупністю методик, освічених у межах об'єктивного діагностичного підходу. Вони призначені для виміру рівня інтелектуального розвитку та є найпоширенішими в психодиагностиці. Тести інтелекту – стандартизовані методики, створені задля виміру рівня здібностей індивіда до вирішення широкого класу розумових завдань.

Прояви інтелекту різноманітні, але йому властиво те спільне, що дозволяє відрізняти його від інших особливостей поведінки. Цим загальним є залучення у будь-який інтелектуальний акт мислення, пам'яті, уяви, всіх психічних функцій, що забезпечують пізнання навколишнього світу. Відповідно під інтелектом як об'єктом виміру маються на увазі не будь-які прояви індивідуальності, а ті, які причетні до пізнавальних властивостей і особливостей.

Тести інтелекту застосовують не тільки у різних галузях громадської практики як для діагностики, але й наукових дослідженях. Ці тести є хорошим діагностичним засобом та, крім аналізу структури інтелекту, дозволяють визначати прогноз успіху респондентів у певних напрямах, наприклад, успішність у професіональній та відповідній навчальній діяльності.

Головне завдання психодіагноста при застосуванні тестів інтелекту – переклад одержаної об'єктивної діагностичної інформації мовою споживача. Без цього отримана інформація може бути неефективною чи шкідливою.

У вітчизняних дослідженнях нагромаджено певний досвід використання найвідоміших тестів інтелекту, що свідчить про їх практичну цінність в диференціальній діагностиці розумової відсталості, затримці психічного розвитку дітей, в судо-психологічній експертизі підлітків.