3). Риси політики, які визначають особливості лідера зараз:

• Персоналізація влади ( владні повноваження концентруються в окремих особах)

• Психологізація політики (як людина подається, як виглядає)

• Інформатизація суспільства (ЗМІ, визначення можливостей отримання влади).

Риси, умови політичного лідера:

• Здатність виражати і реалізовувати інтереси прибічників

• Політична компетентність (знання справи)

• Політична освіченість

• Здатність до інноваційності (сприйняття нового)

• Навичок суспільної комунікації

• Зовнішній вигляд – привабливість

+ моральність, аморальність, порядність, чесність.

Макс Вебер – 3 риси політичного лідера:

• Пристрасність політиків у здійсненні влади

• Відповідальність за свої дії, прибічників

• Окомір (вміння відсторонитися від пристрасті в політиці ,вміння дистанціюватися від проблем, внутрішня рівновага)

Тема 19. Політичний процес та політична модернізація.

1. Сутність та типологія політичного процесу.

2. Модернізація як концепція політичних змін.

1. Аналіз політики як процесу – зміни в політичній системі.

Політичний процес – це форма функціонування політичної системи, яка еволюціонізує у просторі і часі.

Політичний процес (індивідуально-конкретний рівень) – зміни станів, які відбуваються в політичний системі, які мають кінцевий результат.

Основні режими існування політичного процесу:

1. Режим функціонування – це режим відтворення структур, якостей політичної системи.

2. Режим розвитку – це такі стани, які ведуть до виникнення нових структур, якостей.

3. Режим занепаду, деградації політики і політичних систем – ці структури працюють не на користь громадян, це атомізація суспільства (розрив зв’язків).

Політичний процес як прояв взаємодії соціальних груп.

Етапи:

1. Етап представництва політичних інтересів різноманітних соціальних груп тим інститутам, які приймають важливі рішення – партії, уряд, президент.

Вона здійснюється різними шляхами:

1. Інституціоналізований, через політичні інститути , де соціальні групи вимагають оформлення своїх інтересів (акти).

2. Неформальний – шлях прямих дій – страйки, демонстрації, мітинги.

У нас виборчий процес.

2. Етап прийняття рішень і формування політичної волі.

Проблеми тут : не тільки взаємодія груп, а вплив вищих людей, техніка прийняття політичних рішень.

На прийняття політичних рішень впливає:

• Органи влади

• Баланс влад

• Розподіл влад

• Взаємодія опозиції та правлячої верхівки.

3. Етап реалізації політичної волі (рішень).

Наскільки правляча верхівка має ресурси для вирішення цього питання.

Інформаційна підтримка.

Типологія:

1. За об’єктом політичного впливу:

• Внутрішні політичні процеси

• Зовнішні політичні процеси

2. За характером участі людей у політичному процесі:

• Ангажуючі (залучення маси людей) – демократичний

• Неангажуючі ( виключення маси людей) – не демократичний

Ступінь ангажованості:

• Пряма демократія (взаємини людей безпосередньо впливають на законотворчий процес (референдуми).

• Представницька демократія – народ – законодавець – законодавчий процес.

• Плюралістична демократія – народ – групи тиску – законодавець – законодавчий процес.

3. Доступ до політичного процесу:

• Відкриті (структури влади інформують суспільство) – взаємодія.

• Закриті ( замкненість в правлячій еліті та ізольованість опозиції) (політика тіньового характеру) – опозиція.

4. За характером перетворення влади:

• Революційні політичні процеси (зміни нового характеру, зміна структури, учасників (швидко)). Революція – характеризується інноваційністю (виникають нові ідеї).

• Еволюційні політичні процеси. Поступовість змін в політиці. Механізм: політичні реформи.

5. За сталістю:

• Стабільні (внормовані, інституційовані (інститут, як норма)

• Нестабільні (характерні для кризових ситуацій)

2). Модернізація (оновлення, вдосконалення, осучаснення).

Існує:

• Економічна модернізація.

• Політична модернізація.

Політична модернізація – це процеси, що пов’язані з досягненням стандартів сучасної демократії.

Ідеї:

• Створення політичної конкуренції – багатопартійність

• Зростання політичної участі населення (вибори)

• Раціоналізація виникнення бюрократії

• Централізація урядових функцій

• Політика має концентрувати вимоги і втілювати їх у реальність.

Підходи до проблеми модернізації:

1. Консервативний напрям :

• Головна умова – компетентність політичних лідерів

• Чіткість розуміння етапів, задач, цілей

• Час і ресурси (чітко продумано)

• Проведення її «сильною рукою»

2. Ліберальний напрям:

• Головна умова - підтримка реформ з боку населення (влада веде діалог з населенням)

• Взаємодія політичних сил (правлячої сили і опозиції)

• Посилення політичної участі громадян

• Реформи мають найменше нашкодити широким верствам населення.

Суперечності політичної модернізації:

1. Виникнення універсальних стандартів (свобода, рівність, справедливість), проте відбувається диференціація суспільства (бідність зростає).

2. Синдром модернізації. Зміни потребують суспільної єдності ,проте доступ до бажаної влади різний – корупція.

Кризи країн, що ввійшли в модернізацію:

1. Криза легітимності – криза цінностей, на яких будується модернізація.

2. Криза участі – не йде населення на перемир’я (селяни і міські).

3. Криза регулювання , подолання конфліктів:

Модернізація народжує зіткнення інтересів. Але втручання держави падає, ніхто не слухає.