Висновки

Загальна спрямованість дипломної роботи надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних положень, висновків та пропозицій.

1.Обмеження прав на землю в Україні є багатоаспектним явищем, яке являє собою функціональний інститут земельного права, правовідносити щодо обмеження прав на землю та суб’єктивний обов’язок щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права, що належать уповноваженій особі.

Обмеження прав на землю – це звуження меж суб’єктивних прав на землі, які не випливають із прав іншої особи, а виникають на підставі юридичних фактів, визначених у законі чи договорі і стосуються суб’єкта права та спрямовані на вчинення землевласниками і землекористувачами певних дій, утримання від них, чи терпіння з метою забезпечення прав третіх осіб.

Поряд із поняттям «обмеження прав на землі» у земельному законодавстві України вживається поняття «обтяження прав на землі», але не розкривається його зміст. Обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю і характеризуються наступними ознаками: стосуються земельної ділянки як об’єкта права; встановлюються з метою забезпечення інтересів третіх осіб у такій ділянці у порядку, передбаченому законом чи договором; поєднуються з правами третіх осіб на цю ділянку, що ускладнює, утруднює, перешкоджає власнику вільно здійснювати свої правомочності, накладає на власника тягар зайвих чи додаткових обов’язків, пов’язаних з використанням такої ділянки чи з необхідністю звільнення земельної ділянки від обмежувальних умов.

2.Значення обмежень прав на землю полягає в тих функціях, які вони виконують, зокрема, в залежності від потреб, для задоволення яких вони встановлюються. Обмеження земельних прав виконують: 1) функцію запобігання заподіяння власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок найбільших незручностей (затінення, задимлення тощо); 2) функцію запобігання унеможливленню використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням (неприпустимий вплив); 3) функцію запобігання спричинення шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

3. Класифікувати обмеження прав на землю можна за різними критеріями, зокрема: за способом встановлення обмеження прав на землю: а) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є договір, б) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є судове рішення; за платністю обмежень: а) платні; б) безоплатні; за стороком: а) строкові; б) безстрокові; за способом здійснення: а) постійні; б) непостійні (епізодичні); залежно від змісту прав та обов’язків учасників правовідносин: а) позитивні; б) негативні; за характером вигоди, яку обмеження надають власнику (користувачеві) панівної земельної ділянки: а) дорожні – право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прогону худоби по наявному шляху; б) водні – право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку, право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку, право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми, право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; в) будівельні – право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; д) інші обмеження – права прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій.

4. Способами встановлення обмежень прав на землю є: а) закон; б) прийняті на розвиток закону нормативні акти відповідних компетентних органів; в) порядок, прийнятий для надання землі в користування.

5. Підставами виникнення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення зон з особливими умовами землекористування. Відповідно підставами припинення цих обмежень прав на землю, є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою скасування зон з особливими умовами землекористування.

6. В процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю доцільно застосовувати такі обмеження прав на землю, які регулюють набуття земельних ділянок у власність (обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки; обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства; повне вилучення певних категорій земельних ділянок з цивільного обороту; обмеження оборотоздатності земельних ділянок). Разом з тим, застосування такого виду обмежень прав на землю, як встановлення для власників земельних ділянок обмежень щодо здійснення розпорядження ними, слід істотно звузити;

7. Встановлено, що такі правові категорії як “оборотоздатність земельних ділянок”, “вилучення земельних ділянок з обороту”, “обмеження земельних ділянок в обороті” є не лише цивільно – правовими, а і земельно – правовими категоріями. Відповідно зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права. У зв’язку з цим необхідно закріпити в ЗК України, що земельні ділянки можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, не забороненним законом, якщо вони не вилучені з обороту або не обмежені в обороті, не допускається перебування в обороті тих земель, які прямо визначені в законі як земельні ділянки, вилучені з обороту.

8. Існують два види обмежень розпорядження землею на праві власності, а саме: прямі та непрямі обмеження щодо розпорядження землею. При встановленні непрямих обмежень щодо розпорядження земельними ділянками власники земельних ділянок не позбавляються повністю правомочності щодо розпорядження належними їм на праві власності земельними ділянками. Вони лише стикаються в певних випадках із зниженням ліквідності земельних ділянок, тобто можливості їх продажу за якомога вищою ціною, так як обмежується коло потенційних покупців землі. Під прямими, тобто повними (майже повними) обмеженнями права розпорядження землею слід, на наш погляд, розуміти такі обмеження, які або повністю забороняють відчуження земель, або дозволяють їх відчуження лише незначній кількості суб’єктів, наприклад, публічним власникам (державі чи територіальній громаді).

9.Зарубіжний досвід, особливо досвід країн з розвинутою ринковою економікою, свідчить про те, що прямі (повні або майже повні) обмеження права власності на землю є нетиповим засобом обмеження права власності на землю. Адже, навіть запровадження дозвільної системи чи системи переважного права на придбання землі окремими категоріями суб’єктів не призводить до повного позбавлення власників землі правомочності розпорядження нею;