Розділ 3 правове забезпечення реалізації обмежень прав на землі в україні

3.1 Реалізація обмежень щодо права власності на землю

Проблема правового регулювання обмежень набуття права власності на землю знаходиться в центрі уваги науки земельного права з самого початку проведення в Україні земельної реформи та приватизації землі. Слід відмітити, що вже з моменту запровадження права приватної власності на землю законодавець не лише дозволив набувати земельні ділянки у власність, але і встановив певні обмеження для такого набуття з тим, щоб уникнути низки негативних наслідків: порушення екологічної рівноваги, скорочення сільськогосподарських угідь, віддалення виробника сільськогосподарської продукції від земель сільськогосподарського призначення, спекуляції землею тощо. Разом з тим, питання про закріплення в законодавстві збалансованої системи земельних прав та їх обмежень залишається відкритим. Про це свідчить хоча б той факт, що до цього часу в Україні діють обмеження права власності на землю, які передбачені не основною частиною ЗК України, а його Перехідними положеннями. Тобто, до цього часу діють обмеження права власності на землю, які носять тимчасовий характер і які по завершенню перехідного періоду мають втратити чинність. Мова перш за все йде про мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення їх приватними власниками та деякі інші обмеження. Отже, з метою запобігання виникнення в суспільстві негативних наслідків, пов’язаних із включенням земельних ділянок у ринковий обіг, а також з метою встановлення для суб’єктів права власності на землю чітких меж здійснення ними цього права, постає необхідність визначити юридичну природу та види обмежень набуття права власності на землю.

Аналіз чинного законодавства України дає підстави для виділення чотирьох груп обмежень набуття права власності на землю. До першої групи належать обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю щодо набуття у власність земельних ділянок. В залежності від того, хто є суб’єктом прав на землю, обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки можна поділити на такі види: обмеження правоздатності іноземних громадян та осіб без громадянства набувати у власність земельні ділянки; обмеження правоздатності державних, в тому числі казенних підприємств, юридичних осіб, у статутному фонді яких є частка майна, що перебуває у державній або комунальній власності, та іноземних юридичних осіб набувати у власність земельні ділянки; обмеження правоздатності іноземних держав набувати у власність земельні ділянки.

До другої групи обмежень набуття права власності на землю, які передбачені чинним земельним законодавством України, належать обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства.

Третю групу обмежень набуття права власності на землю складають обмеження, пов’язані з вилученням земельних ділянок з цивільного обороту.

Нарешті, четверту групу таких обмежень складають обмеження оборотоздатності земельних ділянок. В свою чергу залежно від способу, за допомогою якого здійснюється обмеження оборотоздатності земельних ділянок, обмеження оборотоздатності земельних ділянок можна поділити на такі види: обмеження оборотоздатності земельних ділянок, які реалізуються шляхом пред’явлення певних вимог до суб’єктів прав на землю; обмеження оборотоздатності земельних ділянок, які реалізуються шляхом пред’явлення вимог щодо наявності спеціального дозволу на перебування земельної ділянки у цивільному обігу; обмеження оборотоздатності земельних ділянок, які реалізуються шляхом встановлення граничного розміру земель, який може бути набутий у власність; обмеження оборотоздатності земельних ділянок, які реалізуються шляхом визнання за певними суб’єктами прав на землю переважного права на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На нашу думку, виходячи з функцій обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею, дослідженних в цій дипломній роботі, зазначені групи обмежень набуття права власності на землю доцільно застосовувати в процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю.

Важливим засобом обмеження права власності на землю в частині набуття земельних ділянок у власність є обмеження правоздатності певних суб’єктів набувати у власність земельні ділянки. Саме шляхом обмеження правоздатності щодо набуття земельних ділянок у власність, законодавець регулює ступінь (межі) прав іноземних громадян та осіб без громадянства набувати у власність земельні ділянки, державних, в тому числі казенних, підприємств, юридичних осіб, у статутному фонді яких є частка майна, що перебуває у державній або комунальній власності, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.

Даний спосіб обмеження права власності на землю законодавством застосований у першу чергу до фізичних осіб, які не є громадянами України. Згідно чинного законодавства України правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства набувати у власність земельні ділянки обмежується категоріями земель, місцем їх знаходження, наявністю на них об’єктів нерухомого майна та належністю останніх на праві приватної власності іноземним громадянам та особам без громадянства [86, c.103 – 104]. Так, в ЗК України передбачена пряма заборона на передачу у власність земель сільськогосподарського призначення іноземним громадянам та особам без громадянства (ч.4 ст.22). Крім цього, в ЗК України встановлений дозвіл для іноземних громадян та осіб без громадянства набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ч.2 ст.81). Такий дозвіл слід, на наш погляд, трактувати як встановлення для зазначеної категорії осіб заборони щодо набуття у власність інших земель, крім тих, які їм дозволено набувати у власність[27].

Обмеження правоздатності юридичних осіб набувати у власність земельні ділянки встановлене законом і щодо державних, в тому числі казенних підприємств, комунальних підприємств, юридичних осіб, у статутному фонді яких є частка майна, що перебуває у державній або комунальній власності, та іноземних юридичних осіб. Згідно ст.ст.92, 122 ЗК України, державні, в тому числі казенні підприємства, комунальні підприємства, юридичні особи у статутному фонді яких є частка майна, що перебуває у державній або комунальній власності, не можуть набувати у власність земельні ділянки.

Правоздатність іноземних юридичних осіб щодо набуття у власність земельних ділянок обмежується певними категоріями земель, місцем їх знаходження, метою їх використання, наявністю на них об’єктів нерухомого майна, належністю останніх на праві приватної власності іноземним юридичним особам [86, c.103 – 104]. Так, обмеження правоздатності іноземних юридичних осіб набувати у власність земельні ділянки згідно ЗК України встановлене у формі заборони на передачу у власність земель сільськогосподарського призначення іноземним юридичним особам (ч.4 ст.22) та дозволом іноземним юридичним особам набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна (ч.2 ст.82).

Правоздатність іноземних держав набувати у власність земельні ділянки істотно обмежена категоріями земель та метою їх використання. Так, згідно ЗК України обмеження правоздатності іноземних держав набувати у власність земельну ділянку представлене забороною на передачу у власність земель сільськогосподарського призначення іноземним державам (ч.4 ст.22) та дозволом іноземним державам набувати у власність лише земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівнених до них, організацій (ст.85). Зазначений дозвіл є, по суті, формою заборони для іноземних держав набувати у власність земельні ділянки для інших цілей, ніж для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівнених до них організацій.

В контексті дослідження правового регулювання обмежень набуття права власності на землю істотного значення набуває питання визначення юридичного змісту таких категорій, як “оборотоздатність”, “вилучення з обороту”, “обмеження в обороті”. Необхідність такого дослідження обумовлена перш за все тим, що згідно ч.2 ст.131 ЗК України цивільний оборот земельних ділянок здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України. Крім того, слід прийняти до уваги і те, що ці категорії вводить в правову систему України ЦК України (ст.178) [78]. ще одним фактором необхідності дослідження змісту вищезазначених категорій є те, що вони, на нашу думку, визначатимуть умови, за яких оборот об’єктів цивільних прав відбуватиметься в визначених законом межах. При цьому слід мати на увазі і положення ст.177, ч.1 ст.181 ЦК України про те, що земельна ділянка віднесена до нерухомого майна та визнається об’єктом цивільних прав[78].

На наш погляд, з вищевикладеного випливає, що категорії “оборотоздатність земельних ділянок”, “вилучення земельних ділянок з обороту”, “обмеження земельних ділянок в обороті” необхідно розглядати не лише як цивільно – правові, а і як земельно – правові категорії.

Загальне поняття оборотоздатності об’єктів цивільних прав закріплено в ч.1 ст.178 ЦК України. Згідно цієї статті об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи[78].

Відповідно до ЗК України, земельна ділянка може відчужуватися або переходити від одного суб’єкта до іншого внаслідок реорганізації юридичної особи, спадкування, укладення договорів купівлі – продажу, дарування, застави, оренди, міни або іншим чином, не забороненним законом. Отже, за загальним правилом, земельна ділянка згідно ЗК України є оборотоздатним об’єктом земельних правовідносин і може набуватися у власність[27].

Перелік вилучених з цивільного обороту земельних ділянок складають землі комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. Цілком допустимим, на наш погляд, обмеженням щодо набуття землі у власність є вилучення з цивільного обороту цих земельних ділянок. Крім того, тимчасово вилученими з цивільного обороту слід, на наш погляд, вважати земельні ділянки, призначенні для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законодавець, визначаючи перелік земельних ділянок, вилучених з цивільного обороту, та умови вилучення земельних ділянок з цивільного обороту, тим самим встановлює відповідні обмеження щодо набуття у власність зазначених вище видів земельних ділянок. Таким чином, під земельними ділянками, вилученними з цивільного обороту, слід, на наш погляд, розуміти земельні ділянки, які не можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в силу встановленого законом обмеження на вчинення таких дій.