93

Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра трудового, екологічного

земельного та аграрного права

Спеціальність 7.060161 - Правознавство

Дипломна РОБОТА

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛІ

Студента 6 курсу ПР(з)-62с

Андрусяка І.В.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук,

в.о. зав. кафедри трудового,

екологічного, земельного

та аграрного права

Антонюк У. В.

Допущена до захисту

«___»____________20__ р.

В.о. зав. кафедри трудового,

екологічного, земельного та аграрного права

___________________доц. Антонюк У.В.

Івано-Франківськ – 2013

Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Івано-ФранківсьКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан Івано-Франківського факультету

проф. Басай В.Д.

___________________________

«____»______________20__р.

ЗаВДАННЯ НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

Студента 6 курсу Андрусяка Івана Васильовича

1. Тема роботи. Правове регулювання обмежень прав на землі

2. Основна мета та завдання дослідження:

Мета дослідження – з’ясування змісту та сутності обмежень прав на землі в Україні.

Завдання дослідження - визначити поняття, ознаки і значення обмежень прав на землю в Україні; проаналізувати види обмежень прав на землю в Україні; розкрити зміст способів встановлення обмежень прав на землю; охарактеризувати правові підстави виникнення і припинення обмежень прав на землю; визначити порядок реалізації обмежень щодо права власності на землю; здійснити аналіз правових засад здійснення обмежень щодо права землекористування; сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції з вдосконалення чинного законодавства України щодо правового режиму обмежень прав на землю.

3. Графік виконання дипломної роботи:

Розділ 1 Поняття, ознаки і види обмежень прав на землі в Україні	Жовтень 2012 р.
Розділ 2 Правові підстави виникнення та припинення обмежень прав на землі	Листопад 2012 р.
Розділ 3 Правове забезпечення реалізації обмежень прав на землі в Україні	Грудень 2012 р.
Вступ, Висновки	Січень 2013 р.

Термін представлення студентом роботи __________________

Дата видачі завдання «___»___________2012 р Керівник

________________

Завдання прийняв до виконання_________________

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ…………………………………………………………

1.1 Поняття, ознаки і значення обмежень прав на землі в Україні……………………………………………………………………………

1.2 Види обмежень прав на землі в Україні………………………………………………………………………………

1.3 Способи встановлення обмежень прав на землі………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛІ……………………….

РОЗДІЛ 3 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ………………………………………………

1. Реалізація обмежень щодо права власності на землю……………

2. Правові засади здійснення обмежень, щодо права землекористування…………………………………………………………......

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….

ВСТУП

Актуальність теми. З огляду на ст. 14 Конституції України, право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства. Разом з тим, воно також функціонує і як фактор забезпечення інтересів суспільства в цілому, виконуючи соціальну функцію. Закріплені в Конституції України положення про роль та статус земельної власності у суспільстві носять загальний характер і підлягають конкретизації у законодавчих актах. В основу такої конкретизації має бути поставлене завдання збалансованого закріплення в законодавстві соціально обґрунтованого співвідношення земельних прав та інтересів суспільства в цілому, а також територіальних громад, громадян та створених ними юридичних осіб.

Одним із способів вирішення цього завдання є встановлення обмежень прав на землю. Однак, законодавство України щодо обмеження права власності та інших прав на землю перебуває у стадії формування. Земельний Кодекс України та інші законодавчі акти про землю містять норми, які передбачають встановлення обмежень земельних прав громадян та юридичних осіб. Проте механізм правового регулювання встановлення, реалізації та припинення обмежень прав на землю не є достатньо функціональним і потребує вдосконалення. Чинне законодавство України не містить збалансованого комплексу правових норм, які б визначали суть і завдання обмежень, в тому числі обтяжень прав на землю, їх види, підстави встановлення та реалізації обмежень права власності та інших прав на земельні ділянки тощо.

Недоліки земельного законодавства щодо обмежень земельних прав значною мірою обумовлені недостатньою дослідженістю застосування обмежень прав на землю в умовах земельної реформи та приватизації землі як головних напрямів розвитку земельного законодавства України на сучасному етапі. Однак, до цього часу теорію правового регулювання обмежень прав на землю не можна вважати сформованою.

Таким чином, в умовах сьогодення на порядку денному державної екологічної стратегії України повинно стати вдосконалення нормативно-правової бази щодо правового режиму обмежень прав на землю. Зазначені вище чинники, а також недостатній рівень наукових розробок означених проблем у юридичній науці, відсутність єдиного комплексного їх наукового дослідження і обумовлюють актуальність та важливість обраної теми дипломної роботи.

Науково-теоретичною базою даного дослідження є праці провідних українських науковців у галузі екологічного та земельного права. Зокрема, наукові розробки В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, С. П. Гавриша, А. П. Гетьмана, В. І. Гордєєва, В. М. Єрмоленка, І. І. Каракаша, О. В. Конишевої, В. В. Костицького, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, П. Ф. Кулинича, В. І. Курила, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, М. І. Малишка, В. В. Носіка, Т. К. Оверковської, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, М. В. Руденка, В. І. Семчика, Н. І. Титової, Г. В. Тищенка, В. І. Федоровича, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, С. М. Шершуна, М. В. Шульги та інших стали основою для формулювання загальнотеоретичних підходів щодо правового регулювання обмежень прав на землю..

Важливою теоретичною основою для дипломної роботи стали праці видатних представників радянської і російської правової науки (Г. О. Аксеньонка, Г. Є. Бистрова, М. М. Брінчука, С. А. Боголюбова, М. І. Васильєвої, Т. М. Гайворонської, О. К. Голіченкова, Р. К. Гусєва, О. Л. Дубовик, Б. В. Єрофєєва, Ю. Г. Жарікова, Л. А. Заславської, О. А. Іванової, Є. М. Жевлакова, О. М. Козиря, О. С. Колбасова, В. В. Круглова, Є. А. Немировського, В. В. Петрова, Г. М. Полянської та інших).

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є з’ясування змісту та сутності обмежень прав на землю в Україні.

Зазначена мета дипломної роботи зумовила наступні її завдання, а саме:

• визначити поняття, ознаки і значення обмежень прав на землю в Україні;

• проаналізувати види обмежень прав на землю в Україні;

• розкрити зміст способів встановлення обмежень прав на землю;

• охарактеризувати правові підстави виникнення і припинення обмежень прав на землю;

• визначити порядок реалізації обмежень щодо права власності на землю;

• здійснити аналіз правових засад здійснення обмежень щодо права землекористування;

• сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції з вдосконалення чинного законодавства України щодо правового режиму обмежень прав на землю.

Об’єктом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини щодо встановлення та реалізації обмежень прав на землю в Україні.

Предметом дослідження є правове регулювання обмежень прав на землю в Україні.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу, метод переходу від абстрактного до конкретного) та спеціальні правові методи дослідження (порівняльно-правовий, формально-юридичний, метод тлумачення правових норм). У визначеній системі методів базовим є саме діалектичний метод, який дав можливість дослідити основні поняття, ознаки, види обмежень прав на землю у їх взаємозв’язку і взаємодії.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дипломного дослідження можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – при написанні статей з означеної проблематики; у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, викладені в роботі можуть бути використані при вдосконаленні вітчизняного земельного законодавства; у навчальному процесі – положення, теоретичні висновки можуть бути використані при розробці навчальних і методичних матеріалів з курсу «Земельне право України».

Структура дипломної роботи. Структурно дипломна робота складається із вступу, трьох розділів (5 підрозділів), висновків та списку використаних джерел.

Розділ і поняття, ознаки і види обмежень прав на землі в україні

1.1 Поняття, ознаки і значення обмежень прав на землі в Україні

Право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. В більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст. 41) [35], якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель. Важливе значення для визначення меж здійснення прав на землю мають обмеження цих прав.

Обмеженням права на землю слід вважати встановлену відповідно до чинного законодавства заборону або покладення на суб'єктів такого права додаткового обов'язку щодо вчинення дій, пов'язаних з набуттям, використанням та відчуженням земельних ділянок.

Залежно від способу встановлення, характеру обмеження права на землю, дією в часі тощо обмеження прав на землю поділяються на кілька видів. Згідно зі ст. 110 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором [27]. Крім того, в окремих випадках ЗК України передбачає можливість встановлення обмеження прав на землю за рішенням суду [27]. Отже, за способом встановлення обмеження прав на землю поділяються на обмеження, які встановлені: 1) законом; 2) договором; 3) судом. Прикладом встановленого законом обмеження прав на землю є заборона набуття іноземцями у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення (статті 81—82 ЗК України) [27]. Що стосується договору, то, наприклад, договором оренди землі може бути встановлена заборона на передачу земельної ділянки в суборенду. Нарешті, за позовом власника чи користувача однієї земельної ділянки суд може заборонити певну діяльність власника сусідньої земельної ділянки, якою завдається неприпустимий вплив (ст. 103 ЗК України) [27]. Така заборона являтиме собою обмеження прав на використання земельної ділянки.

Крім способу встановлення, обмеження прав на землю розрізняються за об'єктом обмеження. За цим критерієм обмеження прав на землю поділяються на обмеження щодо певних суб'єктів та обмеження щодо певних земель. Так, ЗК України, закріпивши безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами України, одночасно заборонив безоплатну передачу у власність земельних ділянок іноземним громадянам та особам без громадянства [27]. Однак, частіше дія обмежень прав на землю поширюється не на суб'єктів земельних прав, а на їх об'єкти, тобто на певні види земель, наданих громадянам у власність чи користування. Так, згідно зі ст. 114 ЗК України, навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, створюються санітарно-захисні зони з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови [27]. В зв'язку з цим у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Особливим видом обмеження прав на землю, дія якого “прив'язана” до землі, є обтяження земельної ділянки. Обтяження земельної ділянки являє собою таку різновидність обмеження земельних прав, при якій обмежуються права конкретних власника чи користувача конкретної земельної ділянки. Одним із випадків встановлення обтяження земельної ділянки є використання її в якості об'єкта застави (іпотеки), при якій встановлюються обмеження щодо розпорядження земельною ділянкою її власником на період до виконання іпотекодавцем свого іпотечного боргового зобов'язання. Обтяження земельної ділянки має місце і в випадках встановлення земельного сервітуту, а також накладення за рішенням суду заборони щодо відчуження земельної ділянки з метою забезпечення позову тощо.

Важливе значення має термін дії встановленого відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю. За цим критерієм вони класифікуються на постійні та тимчасові. До постійних обмежень прав на землю належать ті з них, термін дії яких не визначений. Прикладом постійно діючого обмеження прав на землю можна назвати заборону для громадян та юридичних осіб самостійно змінювати цільове призначення наданих їм у власність або в користування земельних ділянок (ст. 20 ЗК). Така зміна може здійснюватися лише на підставі рішення відповідного органу влади. Тимчасовими вважаються ті обмеження прав на землю, термін дії (закінчення) яких чітко визначений законом, договором або судом. Так, до тимчасових обмежень прав на землю належить заборона на відчуження до 1 січня 2005 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Саме таке обмеження прав власників відповідних земельних ділянок передбачене п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України[27].

Встановлене відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю може мати правову форму заборони чи додаткового обов'язку. Заборона на вчинення дій щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками — найбільш поширений вид обмежень прав на землю. Забороняючи певні дії щодо землі, законодавець чітко визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів, земельних відносин. Власники земельних ділянок та землекористувачі, володіючи та користуючись ними, не мають права самовільно здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок. Такі дії без отримання спеціального дозволу на те органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, заборонені (ст. 168 ЗК). Однак, з точки зору нормотворчої техніки, в ряді випадків встановлення певного обмеження прав на землю доцільніше здійснювати не шляхом введення заборони на вчинення певних дій, а шляхом покладення на суб'єкта земельних відносин певних обов'язків щодо володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Причому, мова йде не про загальні обов'язки, дотримання яких є обов'язковим для всіх власників землі та землекористувачів (статті 90, 96 ЗК) [27]. Зазначені обов'язки є елементом правового режиму земель в Україні, а не обмеженнями прав власників землі та землекористувачів. Обмеженням прав на землі можна вважати лише додаткові обмеження прав власників та користувачів земельних ділянок, які введені саме з метою обмеження прав на землю певної категорії суб'єктів земельних прав. Так, обмеженням прав на землю іноземних громадян та іноземних юридичних осіб слід вважати покладення на них обов'язку відчуження протягом року земельних ділянок сільськогосподарського призначення, набутих ними у спадщину шляхом спадкування (статті 81 і 82 ЗК) [27].

У результаті проведенних О.А.Самончик досліджень поняття обмежень права користування землею було сформульоване визначення поняття обмежень прав на землю, яке враховує переважно специфіку таких обмежень в зонах з особливими умовами землекористування [66; 67]. Водночас, у працях цього ж автора при визначенні поняття обмежень прав на землю не знайшли відображення специфічні особливості таких видів обмежень прав на землю, як обмеження прав щодо набуття права власності на землю та розпорядження нею, обмеження прав на землю, викликані встановленням земельних сервітутів тощо, а також не були визначені загальні риси, притаманні всім видам обмежень прав на землю [66; 67].

Обмеження прав на землю в об’єктивному розумінні є сукупністю забороняючих норм, а в суб’єктивному розумінні являють собою обов’язки суб’єктів прав на землю щодо утримання від вчинення певних дій. Ця позиція обумовлена тим, що в юридичній літературі традиційно під обмеженням розуміють обов’язок щодо утримання від вчинення певних дій [27, c.142 – 148].

В свою чергу, при використанні у правотворчій діяльності та науковому обігу поняття обмежень прав на землю варто врахувати те, що в юридичній літературі існує концепція, згідно якої обмеження прав на землю поділяються на загальні та спеціальні обмеження прав на землю [66, c.15 – 16; 67, c.8]. О.А.Самончик розвиваючи цю концепцію визначила поняття загальних обмежень, як загальний для всіх землекористувачів обов’язок не вчиняти на своїй ділянці дій, які хоча і відповідають загальному характеру земельних прав, проте можуть порушити інтереси сусідів [66, c.15 – 16; 67, c.8]. Разом з тим, такі питання, як критерій поділу обмежень прав на землю на загальні та спеціальні обмеження прав на землю та поняття спеціальних обмежень прав на землю залишились поза увагою вченого.

Згідно чинного законодавства України суб’єктами прав на землю, на яких поширюються загальні обмеження прав на землю, є не лише землекористувачі, а і землевласники. Формами ж цього поширення є обмеження прав на землю в інтересах сусідів, обмеження щодо розпорядження землею на праві власності тощо. У зв’язку з цим, ми вважаємо, що під загальними обмеженнями прав на землю варто розуміти обмеження, які поширюються на здійснення певною категорією суб’єктів прав на землю, своїх правомочностей в рівній мірі.

Під спеціальним обмеженнями прав на землю, на нашу думку, варто розуміти обмеження, які поширюються на здійснення певною категорією суб’єктів прав на землю своїх правомочностей в нерівній мірі, вибірково. Зокрема, до спеціальних обмежень прав на землю можна віднести:

а) обмеження прав на землю, обумовлені особливостями правового статусу окремих категорій суб’єктів (іноземні громадяни, особи без громадянства). Так, правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства набувати у власність земельні ділянки обмежується категоріями земель;

б) обмеження прав на землю, обумовлені встановленням прав інших осіб на земельну ділянку, надану у власність чи користування особі, права якої обмежуються. Наприклад, обмеження прав на землю, викликані встановленням земельних сервітутів, поширюються виключно на власників та користувачів тих земельних ділянок, по відношенню до яких встановлено земельний сервітут. Разом з тим, обмеження прав на землю, що випливають зі встановленого земельного сервітуту, не поширюються на інших власників та користувачів земельних ділянок.

В свою чергу, підсумовуючи вищевикладене, до критеріїв поділу обмежень прав на землю на загальні та спеціальні обмеження можна віднести рівень їх поширення на здійснення певною категорією суб’єктів прав на землю своїх правомочностей.

Правова сутність відносин, пов’язаних із встановленням зон з особливими умовами землекористування, добросусідських відносин та земельних сервітутів, полягає в обмеженні певних прав на землю. Разом з тим, єдність регулятивних особливостей інтелектуально – вольового, юридичного змісту групи правових норм [3, c.121 – 123], які регулюють обмеження прав на землю, дає підстави для висновку про формування в системі земельного права України функціонального інституту обмежень прав на землю.

В складі норм, які утворюють функціональний інститут обмежень прав на землю, можна виділити: норми, які встановлюють обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування; норми, які встановлюють обмеження прав на землю в інтересах сусідів; норми, які встановлюють обмеження прав на землю при виникненні земельних сервітутів. Ці групи норм, в свою чергу, являють собою утворення, які можна кваліфікувати як субінститути. Тому, у складі зазначеного правового інституту обмежень прав на землю можна виділити: субінститут обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування; субінститут обмежень прав на землю в інтересах сусідів; субінститут обмежень прав на землю при встановленні земельних сервітутів. На сьогодні ці субінститути знаходяться на стадії свого формування та розвитку. Динаміка їх розвитку дає підстави для висновку про те, що з часом ці субінститути набудуть статусу самостійних правових інститутів, а земельні відносини, пов’язані з обмеженнями прав на землю, будуть регулюватися об’єднанням цих інститутів.

Норми – обмеження прав на землю впливають на земельні відносини. Результатом цього регулюючого впливу є виникнення правовідносин щодо обмеження прав на землю. Зокрема, до таких правовідносин можна віднести правовідносини щодо обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, правовідносини щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів тощо.

Обмеження прав на землю в суб’єктивному розумінні можна розглядати в широкому та у вузькому значенні. У широкому значенні обмеження прав на землю в суб’єктивному розумінні включає суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок. Особливість обмеження прав на землю, як суб’єктивного права, полягає в тому, що воно представляє собою, окрім певної міри дозволеної поведінки управомоченої сторони, ще й необхідність утримання від вчинення певних дій з боку зобов’язаної сторони.

В свою чергу, встановлення обмеження прав на землю, як суб’єктивного обов’язку, зобов’язує утримуватися від вчинення певних дій щодо землі, передбачає звуження обсягу прав на землю суб’єкта обов’язку.

У вузькому ж значенні, обмеження прав на землю в суб’єктивному розумінні є лише суб’єктивним обов’язком. В цьому випадку варто звернути увагу на те, що обмеження прав на землю як суб’єктивне право можна забезпечити лише шляхом одночасного покладення на зобов’язаного суб’єкта обов’язку у формі вимоги щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права, які належать уповноваженій особі. За цих умов, на нашу думку, домінуюче значення в суб’єктивному розумінні обмеження прав на землю має виключно суб’єктивний обов’язок зобов’язаної сторони.

Таким чином, обмеження прав на землю є багатоаспектним явищем. Під ними необхідно розуміти функціональний інститут земельного права, правовідносини щодо обмеження прав на землю та суб’єктивний обов’язок щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права, які належать уповноваженій особі.

Законодавець, поряд з обмеженням прав на земельну ділянку, застосовує таке поняття як обтяження прав на земельну ділянку (ч.1 ст.110 ЗК України). На сьогодні в чинному законодавстві України, зокрема, в ЗК України та Законі України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”[18], не дається його визначення. Та й в юридичній літературі недостатньо повно визначені ознаки обтяжень прав на землю.

Такий стан речей пов’язаний з наступними обставинами. По – перше, в сучасній юридичній літературі основна увага приділена дослідженню обтяжень права власності [2; 4; 5; 27, c.136 – 138]. Проте, крім права власності, обтяженню можуть підлягати і інші права. По – друге, узагальнюючи наукові розробки щодо обтяжень права власності, можна виділити два діаметрально протилежні підходи до тлумачення поняття обтяження права власності. Згідно першого підходу під обтяженням права власності розуміють інші права, встановлені щодо того ж об’єкта права власності [2, c.69, c.72]. Згідно другого підходу під обтяженням права власності розуміють певні обов’язки з боку власників земельних ділянок [5, c.26].

Таким чином, з метою визначення юридичної природи обтяжень прав на землю, постає необхідність сформувати уніфікований підхід до визначення поняття обтяжень прав на землю, визначити співвідношення обмежень та обтяжень прав на землю та встановити, які з прав на землю можуть підлягати обтяженню.

Відповідно до чинного законодавства України обтяженню підлягають речові та зобов’язальні права. По відношенню до цих прав на земельну ділянку можуть виникати права інших осіб на земельну ділянку. Зокрема, до них можна віднести: а) речові права на чуже майно (земельний сервітут (ст.98 ЗК України) [27]; б) зобов’язальні права (право користування нерухомим майном строком менше одного року (ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”); в) права інших осіб, які виникають у зв’язку зі встановленням зон з особливими умовами землекористування (ст.ст.112 – 115 ЗК України); г) засоби забезпечення позовів (накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб (ст.152 ЦПК України [79]); ґ) засоби забезпечення виконання судових рішень (накладення арешту на майно (земельну ділянку) боржника (ст.24 Закону України “Про виконавче провадження”[18]); д) засоби забезпечення виконання зобов’язань (накладення заборони на відчуження земельної ділянки при посвідченні договору довічного утримання (ст.73 Закону України “Про нотаріат” [22]) тощо.

Зазначені права інших осіб на земельну ділянку спричиняють необхідність встановлення для суб’єкта речових та зобов’язальних прав обов’язку щодо утримання від вчинення дій, якими можуть бути порушені права управомочених осіб. Саме за такою загальною схемою в законодавстві встановлюються обтяження речових та зобов’язальних прав на земельні ділянки, по відношенню до яких були встановлені права інших осіб на землю. У результаті застосування цієї законодавчої схеми забезпечується необхідне звуження обсягу речових та зобов’язальних прав на землю, по відношенню до яких були встановлені права інших осіб.

Водночас, варто відзначити, що звуження обсягу прав на землю є характерною ознакою не лише обтяжень прав на землю, а й їх обмежень. Отже, є всі підстави стверджувати, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю.

Виходячи з вищевикладеного, обмеження прав на землю можна розглядати як субінститути функціонального інституту обмежень прав на землю, правовідносини щодо обмеження прав на землю та суб’єктивні обов’язки щодо утримання від вчинення певних дій, якими можуть бути порушені права на землю, які належать іншій особі. Враховуючи той факт, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень цих прав, обтяження прав на землю також можна розглядати як субінститут функціонального інституту обмежень прав на землю, правовідносини, пов’язані зі встановленням прав інших осіб на земельну ділянку, та суб’єктивні обов’язки щодо утримання від вчинення дій, якими можуть бути порушені права інших осіб на земельну ділянку.

Обмеження прав на землю виконують певні функції. Під функціями обмежень прав на землю слід, на наш погляд, розуміти соціально-економічну роль, яку відіграють обмеження прав на землю в процесі правового регулювання суспільних відносин. Очевидно, що така роль полягає в задоволенні потреб суспільства в упорядкуванні земельних відносин, спрямуванні їх розвитку для задоволення як земельних інтересів суспільства в цілому, так і окремих його членів та створених ними організацій.

Задоволення цих інтересів суспільства відбувається в різних сферах суспільних відносин і має відповідну специфіку. В залежності від характеру цих сфер, їх можна поділити на: сферу сусідських відносин, сферу суспільних відносин в межах зон з особливими умовами землекористування, сферу сервітутних відносин та сферу суспільних відносин щодо набуття права власності на землю та розпорядження нею. Для формування цілісного уявлення про функції обмежень прав на землю доцільно, на наш погляд, дослідити роль обмежень прав на землю щодо кожної з вищевикладених сфер суспільних відносин [80, c.126].

В залежності від потреб, для задоволення яких встановлюються обмеження прав на землю в інтересах сусідів, обмеження земельних прав виконують такі функції, зокрема: 1) функцію запобігання заподіяння власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок найбільших незручностей (затінення, задимлення тощо); 2) функцію запобігання унеможливленню використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням (неприпустимий вплив); 3) функцію запобігання спричинення шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Зазначені функції випливають із встановленого ЗК України комплексу заборон на використання земель, які складають інститут добросусідства. Використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення може відбуватися за допомогою таких способів, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдаватиметься найбільше незручностей. З метою недопущення цього законодавець покладає на власників та користувачів земельних ділянок обов’язок утримуватися від застосування таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та користувачам сусідніх земельних ділянок завдаватиметься найбільше незручностей.

Крім того, власники та користувачі земельних ділянок є суб’єктами заборони на використання земельних ділянок такими способами, які не дозволять власникам і користувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. З метою уникнення неприпустимого впливу на земельні ділянки, на власників та користувачів сусідніх (суміжних) земельних ділянок покладається заборона щодо вчинення таких способів використання земельних ділянок, які “заблокують” використання сусідніх земельних ділянок за цільовим призначенням.

Функція забезпечення раціонального використання земельних ділянок реалізується шляхом здійснення комплексного використання земельних ділянок, розташованих в межах зон з особливими умовами землекористування. Земельні ділянки під об’єкти спеціального призначення виділяються в мінімально необхідних для їх функціонування розмірах. Для забезпечення їх належного функціонування та/або захисту населення від негативного впливу внаслідок функціонування цих об’єктів законодавець передбачає встановлення зон з особливими умовами землекористування щодо цілого ряду об’єктів спеціального призначення. Земельні ділянки в межах зон з особливими умовами землекористування залишаються у володінні власників та землекористувачів. За останніми визнається право на використання земельних ділянок згідно їх цільового призначення, проте з врахуванням обмежень прав на землю, необхідних для забезпечення діяльності об’єктів спеціального призначення та/або захисту населення від негативного впливу в наслідок функціонування цих об’єктів.

Виділення функції забезпечення належних умов для експлуатації спеціальних об’єктів обумовлено наступними обставинами. В якості спеціальних виступають об’єкти культурної спадщини, об’єкти природно – заповідного фонду, курорти, електричні мережі тощо. Належні умови експлуатації цих об’єктів передбачають недопущення негативного антропогенного впливу на ці об’єкти, збереження цих об’єктів в процесі їх функціонування тощо. Останнє досягається шляхом встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Так, визнане за працівниками підприємств магістрального трубопровідного транспорту право копати шурфи на земельних ділянках, розташованих в межах охоронних зон, для перевірки якості ізоляції об’єктів магістрального трубопровідного транспорту, є одним з засобів збереження магістрального трубопровідного транспорту. Наслідком здійснення цього засобу збереження магістрального транспорту є обмеження прав на землю тих осіб, які є власниками чи користувачами земельних ділянок, розташованих в межах зазначених зон (п.14 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.[63]).

Стосовно функції забезпечення захисту населення від негативного впливу внаслідок функціонування об’єктів спеціального призначення (об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо), то безспірним є те, що в процесі функціонування цих об’єктів відбувається певний фізичний вплив на довкілля. Досить часто такий вплив може бути негативним для людей. З метою запобігання такому впливу чинним законодавством України в межах зон з особливими умовами землекористування встановлені певні обмеження прав власників та користувачів земельних ділянок, розташованих в межах таких зон. Зокрема, використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно – захисній зоні ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, без дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, без погодженням з експлуатуючою організацією та без обов’язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється, заборонено (ст. 45 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”[19]).

Щодо функції обмежень прав на землю, викликаних встановленням земельних сервітутів, то вона спрямована на запобігання недоліків і незручностей у використанні земельних ділянок, пов’язаних з їх місцем розташування, відсутністю на них природних водойм, пасовищ тощо. Природні та соціальні блага розподілені на землі нерівномірно. Зі встановленням права власності або права користування земельною ділянкою у набувача земельної ділянки можуть виникнути незручності, труднощі у користуванні землею, викликані відсутністю на ній природних (водойми, пасовища) та соціальних (проходів) благ та зручностей. Одним з засобів вирішення цієї проблеми є встановлення земельних сервітутів, що обов’язково викликає обмеження прав на земельні ділянки, які в межах таких сервітутів є службовими.

Нарешті, в залежності від потреб для задоволення яких встановлюються обмеження, набуття права власності на землю та розпорядження нею, серед функцій цих обмежень прав на землю можна виділити такі: 1) функцію забезпечення продовольчої безпеки країни, розвитку вітчизняного нетоварного та товарного сільськогосподарського виробництва та зайнятості сільського населення в аграрному секторі економіки нашої країни; 2) функцію забезпечення формування класу приватних власників з числа громадян України та найбільш повного задоволення потреб громадян у земельних ділянках для здійснення певних видів діяльності; 3) функцію забезпечення належних умов для функціонування органів публічної влади та об’єктів, призначених для задоволення суспільних інтересів; 4) функцію запобігання нестачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для тих, хто бажає її обробляти; 5) функцію запобігання спекуляції землями, призначеними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 6) функцію забезпечення додержання принципу раціонального використання земель товарного сільськогосподарського виробництва, запобігання деградації цих земель, розвитку дрібного товарного виробництва сільськогосподарської продукції та переходу від дрібного товарного виробництва до великотоварного.

В Україні здійснюється земельна реформа, однією з складових якої є перерозподіл земель на користь ефективно господарюючих суб’єктів. Не секрет, що підприємницькі структури країн Європейського Союзу, США та інших країн з розвиненою економікою мають фінансові переваги у порівнянні з вітчизняними юридичними особами. Саме тому, одна із загроз продовольчій безпеці нашої країни полягає у зайнятті іноземними товаровиробниками монопольного становища щодо виробництва певного виду сільськогосподарської продукції. Скупивши землі та заволодівши відповідним сегментом ринку, іноземні юридичні особи можуть здійснювати певні маніпуляції на ринку сільськогосподарської продукції з її кількістю та ціною. Крім того, іноземні товаровиробники, лобіюючи інтереси своїх країн, можуть обмежити доступ певного виду сільськогосподарської продукції на вітчизняний ринок, спричинивши тим самим її нестачу, подорожчання, формування монопольних цін. Саме тому земельним законодавством України передбачений досить ефективний, на наш погляд, засіб запобігання монополізації вітчизняного сільськогосподарського ринку іноземцями, який полягає у забороні на отримання у власність земель сільськогосподарського призначення іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами.

З тим, щоб наповнити вітчизняний ринок сільськогосподарською продукцією в належній кількості та за доступними для вітчизняного споживача цінами, необхідно розвивати вітчизняне нетоварне та товарне сільськогосподарське виробництво. Одним з засобів розвитку вітчизняного нетоварного та товарного сільськогосподарського виробництва є визнання за громадянами та юридичними особами України виключного права на володіння землями сільськогосподарського призначення на праві власності. Історично склалося так, що в економіці нашої країни аграрний сектор займає одне з провідних місць, а сільське населення складає значну частину населення нашої країни. Слабкість вітчизняної валюти в порівнянні з курсами валют більшості зарубіжних країн дозволила б представникам цих країн скупити величезні площі земель сільськогосподарського призначення та залишила б потенційних вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції не лише без засобу для її виробництва, а й без засобів для існування. Таким чином, з метою розвитку вітчизняного нетоварного та товарного сільськогосподарського виробництва, сприяння зайнятості сільського населення в аграрному секторі економіки нашої країни, землі сільськогосподарського призначення не підлягають передачі у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Функціонування як органів публічної влади, так і об’єктів, за допомогою яких відбувається задоволення суспільних інтересів (залізниці, автомобільні дороги, об’єкти природно – заповідного фонду тощо), не повинно залежати від приватних інтересів окремих осіб. У зв’язку з цим законодавець передбачив заборону на приватизацію певних категорій земель державної та комунальної власності. Така заборона поширюється на всіх громадян та юридичних осіб.

Слід прийняти до уваги те, що площа земель сільськогосподарського призначення є обмеженою. Здійснення продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення без встановлення лімітів щодо площі, яку можуть набувати у власність суб’єкти прав на землю, може призвести до несправедливого розподілу таких земель на користь одних та нестачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для тих, хто бажає їх обробляти. З метою уникнення нестачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для тих, хто може і бажає їх обробляти, законодавець встановив граничний розмір земель сільськогосподарського призначення, який можуть набувати у власність громадяни та юридичні особи. Так, згідно п. 13 Перехідних положень ЗК України на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена лише у разі успадкування земельних ділянок за законом.

На сьогодні відсутній до кінця сформований організаційно – правовий механізм функціонування ринку земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, чинне законодавство не передбачає ефективних важелів запобігання спекуляції землями. Отже, включення земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оборот може спричинити спекуляцію цими землями. Досі єдиним способом протидії цьому залишається мораторій, тобто, заборона на відчуження земельних ділянок призначенних для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Землям товарного сільськогосподарського виробництва притаманні особливості, які вимагають встановлення й інших обмежень прав на такі землі. Як відомо, переважна більшість земель товарного сільськогосподарського виробництва зазнали різного ступеня деградації. Це викликає необхідність вжиття заходів, спрямованих не тільки на запобігання подальшої деградації цих земель, але й на підвищення якісних характеристик сільськогосподарських угідь. Так, згідно ст.130 ЗК України, покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва та юридичні особи, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. А це означає, що особи, які не відповідають вищезазначеним кваліфікаційним ознакам, не мають права набувати такі землі на праві власності: це, по суті, прямо заборонено земельним законом [12, c.56].