Тема№4Галузеві та внутрішньо галузеві принципи права соціального забезпечення

Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами права соціального забезпечення лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних відносин в сфері соціального забезпечення. Принципи права соціального забезпечення в загальному вигляді не сформульовані ні в Конституції України, ні в законодавстві про соціальне забезпечення.

Так, О.Д. Зайкін, пропонує свою систему галузевих принципів:1) поширення соціального забезпечення на всіх громадян;2) багатоманітність форм і видів соціального забезпечення громадян; 3) здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства;

В.С. Андреев до галузевих принципів права соціального забезпечення відносить:1) принцип усеосяжності соціального забезпечення; 2) принцип усебічності й багатоманітності його видів; 3) принцип забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів

С.М. Синчук та В.Я. Буряк пропонують таку систему галузевих принципів:1) поширення права соціального забезпечення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяльності; 2) здійснення забезпечення на рівні не нижче встановленого у державі соціальних стандартів; 3) здійснення забезпечення у випадку настання соціального ризику.

Внутрігалузеві принципи права соціального забезпечення поділяються на принципи пенсійного права, принципи допомогового права та принципи соціально-обслуговувального права.

Тема№5Класифікація джерел права соціального забезпечення

Джерела права соціального забезпечення розрізняються за своєю юридичною чинністю залежно від положення нормотворчого органу в механізмі держави. Але один і той же орган держав­ної влади може приймати різні нормативні акти. Тому краще проводити класифікацію актів за правовими особливостями. За цією ознакою всі нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України.

Серед нормативних актів соціального забезпечення важливе місце посідають закони про Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування. ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» який визначає правові засади формування та застосування соціальних стандартів і нормативів. У регулюванні пенсійних відносин важлива роль належить Закону України «Про пенсійне забезпечення» Закон гарантує усім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання трудових і соціальних пенсій. У сфері пенсійного забезпечення діють також й інші закони — «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про державну службу», «Про статус суддів», «Про прокуратуру» та ін. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також джерелами права соціального забезпечення є ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державні виплати сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».

До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші відносини з пенсійного забезпечення належать постанови КМУ. Це акти про періодичну зміну і встановлення нових розмірів пенсій, виробництв, робіт, професій, посад і показників, що надають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Джерелами права соціального забезпечення є міжнародні договори: Угода «Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення» , «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців».Забезпечуючи права і свободи людини, держава в законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації. В юридичній літературі під захистом прав розуміється розв’язання спорів між заінтересованими особами, коли одна із сторін вважає, що порушено її право. Форми і засоби захисту прав, відповідальність осіб за їх порушення закріплені в нормативно-правових актах. Усі засоби, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення права громадян на соціальне забезпечення, поділяються на засоби охорони і засоби захисту суб’єктивних прав.

Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального забезпечення, поділяються на:- універсальні міжнародно-правові акти, - регіональні міжнародно-правові акти,- двосторонні (локальні) договори України- внутрідержавні акти соціального партнерства.

Одним з перших універсальних міжнародно-правових актів, що проголошував принципи, на яких базується право соціального забезпечення багатьох країн світу, є, безперечно, Загальна декларація прав людини, яка була ухвалена резолюцією ООН 10 грудня 1948 р. Положеннями цієї Декларації закріплюється, що «кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності і вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за посередництвом національного й міжнародного співробітництва та у відповідності зі структурою і ресурсами кожної держави».Зазначене положення дає підстави для висновку, що право на соціальне забезпечення визнається правом людини, а не громадянина конкретної держави. Це право належить до соціальних прав, оскільки людина є членом суспільства.

Джерелами права соціального забезпечення є також двосторонні угоди, які уклала чи щодо яких підтвердила свої повноваження в порядку правонаступництва Україна.Прикладом двостороннього нормативно-правового договору може бути Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами кордонів своїх держав1, укладена 17 червня 1995 р.