10.Характеристика основних формально-логічних законів.

Логічним законом називають, внутрішній суттєвий, необхідний зв’язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.

Існує чотири головні логічні закони:

• закон тотожності;

• закон виключеного третього;

• закон протиріччя;

• закон достатньої підстави.

Закон тотожності

Закон тотожність – це така вимога допроцесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і тойсамий час, в одному і тому самому відношенні, можналише один і той самий зміст.

Тобто, закон тотожності не забороняє нам міркувати в різних випадках про один і той самий предмет, враховуючи різні його ознаки. Але він вимагає, щоб в усіх міркуваннях про цей предмет міркували як саме про цей предмет, скільки б разів він не з’являвся в думці і як би думка про цей предмет не пов’язувалася б з іншими думками про нього самого або про інші предмети.

Закон протиріччя

Коли глибше осягнути зміст закону тотожності, то стає очевидним, що із його змісту випливає така вимога до процесу міркування: не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне дещо стверджує про предмет, а друге – заперечує те саме про цей же предмет, у той самий час, в одному і тому ж самому відношенні.

Закон протиріччя – це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними; у крайньому разі одне з них буде обов’язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними.

Закон виключеного третього

Закон виключеного третього є така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, – одне обов’язково істинне.

С у п е р е ч л и в и м и називаються судження, які не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними.

Закон достатньої підстави

Існує декілька еквівалентних формулювань закону достатньої підстави, які найчастіше вживаються: «будь-якаістинна думка повинна мати достатню підставу»,«щоб визначити яке-небудь судження істинним, необхідно вказати достатню підставу», «будь-яке істиннесудження повинно бути обґрунтоване іншими судженнями, істинність яких уже встановлена». З наведених визначень закону достатньої підстави очевидно, що в пізнавальній або практичній діяльності людини настає час, коли замало мати істинне твердження – необхідно щоб воно було обґрунтованим. Обґрунтованимсудженням є судження, істинність якого дається нам з

необхідністю. Логічним обґрунтуванням якого-небудь твердження є зіставлення цього твердження з іншими твердженнями як основою, і перенесення ознак основи на це твердження.

11.Істиність і формальна правильність міркування.

Загальновизнаним є положення, що для того, щоб у конкретному міркуванні вивідне знання було істинним, необхідно дотримуватися таких умов:

а) вихідні твердження обов’язково повинні бути істинними;

б) під час міркування між вихідними твердженнями необхідно встановити зв’язок, якийвідповідає законам і правилам логіки.

Вивідне знання буде істинним тоді і тільки тоді, коли вихідні твердження міркування будуть істинними, і до них будуть правильно застосовані правила та закони логіки. Тобто, істинність висновку міркування – це відповідність висновку міркування дійсності (якщо висновок міркування істинний, то вінвідповідає дійсності, а якщо висновок міркування хибний,то він не відповідає дійсності), а правильність міркування – це відповідність міркування правилам і законам логіки.

Дотримання цих вимог забезпечує отримання вивідного знання, істинність якого не викликає сумніву.