57.Соціометрична структура суспільства як підгрунття ефективності соц.-пол. Уп.-я.

Дж.Морено „Соціометрія”

Своєрідним узагальненням референтних груп є Соціометрична структура суспільства. Сусп. Має власну структуру. Офіційно суспільство утворюється видимими і доступними для спостереження групами: 1) групами, які визнані законом; 2) групами, які визнані цим законом як незаконні; 3) нейтральні групи – ті, що дозволені, але не є організованими.

Соціометрична структура базується на динаміці особистих переваг і вподобань і утворює своєрідну психологічну географію сусп.

Соціометрія (Морено) – покликана розглянути фактор спонтанності людської поведінки – з’ясувати симпатії, нахили та відрази, що існують між індивідами та індивідом і світом в цілому. Сенс досліджень – побудувати діаграму інтенсивності почуттів. Вона дозволяє контролювати зазначену спонтанність, виходячи із встановлення того, які саме спонтанні симпатії і вподобання стосовно об’єднання з іншими людьми чи стосовно деяких цінностей у суспільстві варто офіційно і постійно заохочувати і підтримувати. Потрібно з’ясувати критерій, на основі якого складається та чи інша група, психологічна ситуація в групі або критерій конкретного становища індивіда в групі: треба врахувати діади (з 2-х чол.) – утворюються, коли існує певна згода. Тріади можуть виникнути: а) коли всі три індивіда подібні один до одного; б) коли один приваблює двох інших, які не особливо цікавляться один одним; в) два індивіди залежать від третього, який їх експлуатує.

З’ясовуючи стосунки між собою можна охарактеризувати групу в цілому. Узгодження індивідом своїх почуттів і переживань з такими структурами, які зумовлені його страхом виказати власні спонтанні симпатії і уподобання. Людина боїться дізнатися, яке положення в групі вона займає насправді. Тому вона погоджується з нормами. І соціометрія має забезпечити врівноваження організації колективу і врівноваження положень індивіда всередині групи.

58. Концепція соц. Драматургії е.Гоффмана в контексті проблеми соц.-пол. Уп.-я

Між людьми існує дав види комунікацій: 1) експресії, що виказуються індивідом – словесні заяви, слова, контрольовані жести; 2) експресії, які виказують індивіда – дії, які здійснюються не для передачі інформації, яку вони несуть.

Поведінку можна розкласти: 1) якою індивід відносно легко управляє; 2) якою управляє менше.

Окремий індивід може впливати на процес інтерпретації ситуації і тим самим здійснювати контроль над поведінкою решти людей, подаючи себе таким чином, щоб інші з власної згоди діяли згідно з його планами. Перша частина поведінки – виконання, мета – підтримка конкретного визначення ситуації або заява індивіда про те, чим для нього є реальність.

Прийоми виконання: 1) обстановка; 2) особистий передній план ­– зовнішній вигляд, манери.

Друге зусилля зазвичай проявляється у фактах поведінки, які часто старанно приховуються від глядачів. Завдання виконавця – максимально нейтралізувати неконтрольовану частину своєї поведінки під час виконання у сфері переднього плану, оскільки вона може зруйнувати ту інтерпретацію ситуації, яка стверджується першою частиною. Вводить поняття „команди” і „мистецтво уп.-я враженнями”. Команди – коло осіб чи якісна співпраця необхідна в тих випадках, коли потрібно підтримати заплановане визначення ситуації.

59.Когнітивізм про основне завдання та напрямки соціально-політичного управління (Л. Фестінгер, Е. Аронсон).