53.Келле та Шибутані про роль референтних груп в практиці соц.-пол. Уп.-я

Референтна група використовується для позначення двох видів відносин між індивідом і групою. Келле:

1)* Референтна група – група, що мотивує індивіда бути прийнятим до неї. Відповідно група референтна стосовно даного індивіда, якщо її норми перетворюються на соціальні установки індивіда. Позитивна референтна група – мотивує індивіда бути прийнятим до групи і добитись ставлення до себе як до члена однієї групи. Негативна референтна група – мотивує виступити проти неї і культивує в індивіді небажане ставлення до себе, як до члена даної групи.

2)* Р.г. – група, яку індивід використовує як деяку точку співвідношення або еталон під час оцінки себе та інших. Різниця: якщо в 1)* - група може нагородити індивіда своїм визнанням, то в 2)* - вона еталон для порівняння, для створення власних оцінок. Еталонна група – як реальна, так і уявна – чия система поглядів використовується індивідом як система еталону.

Функції Р.г.: 1) нормативна – встановлювати і пов’язувати стандарти для індивіда, які зазвичай називають груповими нормами, Цю ф-ю група здатна виконувати, якщо вона здатна нагородити індивіда за конформізм або покарати. Діє як нормативна Р.г. тоді, коли її оцінки індивіда базуються на ступені його відповідності деяким стандартам поведінки і якщо від цього залежить винагорода або покарання з боку групи.

2) порівняльна – група-еталон, стандарт для порівняння, за допомогою яких індивід оцінює як себе, так і інших. Група буде діяти як порівняльна Р.г. тоді, коли поведінка, установка та інші характеристики її членів слугують індивіду стандартом і цей стандарт вона використовує – (це при формуванні власних оцінок).

Значення Р.г. для практики соц.-пол. уп.-я:

а) формує свою систему норм, що може сприйматися індивідом, який не належить до неї, в якості стимулів для власної поведінки;

б) створює власну картину світу, що може слугувати вихідною для формування індивідом власних думок, поглядів, оцінок;

в) чим більшою для окремого індивіда є кількість, тим вірогіднішою є формування у нього почуття лояльності, оскільки проблема лояльності виникає в ситуаціях, які потребують альтернативного визначення, що представлені різними Р.г.;

г) якщо первинні соц. групи сприяють утвердженню особистого статусу індивіда, то Р.г. слугують утвердженню його соц. статусу, тому що окреслюють відповідні лінії соціальної кар’єри, а отже забезпечують згоду індивіда з офіційними суспільними нормами;

д) посилюють ефективність соц. контролю, перетворюючи на самоконтроль, за якого кожний індивід обмежує самого себе і оцінює власну поведінку з точки зору групових норм, які приймає як власні.

54.Теорія міжособистих стосунків в контексті проблеми соц.-пол. Уп.-я

Фестінгер (Фістенгер) – послідовна поведінка індивіда передбачає, що його думки та установки згруповані у деякій внутрішній єдності – узгоджені як між собою, так і зі своїм практичним втіленням. Така узгодженість є консонансом, а її відсутність дисонансом.

1. існування дисонансу є психічно дискомфортним і тому людина прагне зменшити дисонанс і досягти стану консонансу;

2. коли існує дисонанс людина активно уникає ситуації та інформації, що провокують посилення стану дисонансу. Дисонанс – мотиваційний чинник людської поведінки. Звідси необхідно дослідити стан дисонансу, розробити заходи з його усунення для того, щоб поведінка людина набула прийнятного для суспільства напряму. Дисонанс виникає тоді, коли заперечення першого когнітивного елементу спричинене ствердженням іншого когнітивного елементу, це не можливо у ситуації: а) можуть відбутись події або ж йому може стати відомою нова інформація; б) незрозумілість і невизначеність багатьох повсякденних ситуацій; в) там, де мають бути сформульовані думки та прийняті рішення, неминуче виникає дисонанс між когніціями, що стосуються здійсненої дій, і когніціями, що рекомендують інше спрямування дій.

Перед усуненням необхідно: - встановити ступені дисонансу і з’ясувати, чим визначена сила даного дисонансного відношення. Величина дисонансу є функцією значущості тих елементів, які в ньому знаходяться: чим більш значущими є вони для індивіда, чим більш високо вони оцінюються, тим більшою буде величина дисонансного відношення між ними.

Дисонанс може бути усунутий шляхом зміни першого з елементів, що перебувають у дисонансному відношенні:

1) зміна поведінкових когнітивних елементів з тим, щоб поведінка стала консонансною стосовно середовища;

2) може бути зміна когнітивного елементу середовища шляхом зміни тієї ситуації, якій цей елемент відповідає;

3) може бути залучення нових когніцій шляхом пошуку нової інформації, яка б зменшувала загальний дисонанс, уникнення тієї інформації, яка може посилювати існуючий дисонанс.

Під час зміни когніцій потрібно враховувати: а) ці зміни можуть бути важливими і гідними для людини; б) враховувати, що існуюча поведінка може бути задовільною в інших ситуаціях; в) здійснення змін можуть бути неможливими, якщо нова модель поведінки не входить до репертуару дій даного індивіда. Під час зміни когнітивних елементів середовища потрібно враховувати те, що соціальна дійсність усталюється на основі згоди між людьми , а тому опір середовища бажаним змінам визначений труднощами пошуку людей, які підтримають нову інтерпретацію дійсності.

4) уникнення ситуації дисонансу і страх перед ним також можуть бути розглянуті засобами його зменшення.

55.Т. Шибутані про важливість врахування нетотожності особистого та соціального статусів для практики соціально-політичного управління.

56.Т. Шибутані про підґрунтя та засоби соціального контролю над почуттями в масовому суспільстві.